​Виспівує соловейку у зеленім гаю

Ой устану ранесенько,
Вмию личко білесенько.
Іще сонце не зійшло –
В мене личко розцвіло.

Ой пішла я та й по сіно,
В мене личко зрум’яніло.
Ой чи брала, чи не брала –
Василечка повстрічала.

Василечку, серце моє,
Нав’яжи сіна в’язок двоє.
Він у в’язки пов’язує,
Та й на мене підморгує.

“Ой дівчина чепурненька,
Сама станом ти гарненька.
Ой у в’язки пов’язую,
Обніму та й поцілую.”

“Личко не дам цілувати,
Віднеси сіно до хати.
А як любиш, не жартуєш,
Біля хати поцілуєш.”

До роботи він береться,
Несе сіно – спина гнеться.
Сіно несе, помагає,
Нехай сватів засилає. (двічі)

Ой піду я на долину,
Подивлюсь я на калину,
Долина широка, калина висока,
А я стою одинока.

Ти одна стоїш в долині,
А я одна на чужині,
Любила Іванка, любила-кохала,
Доле ж моя, доле злая.

Доле ж моя безталанна,
До війська взяли Івана,
А я стою, плачу, сльози проливаю,
Свою долю проклинаю.

До схід сонця треба встати,
Бо свекруха лиха мати,
Зовиці-ледащо вилають нізащо,
Ой марнію я тут нащо?

Ой коли б я була знала,
Не йшла заміж за Івана.
У рідного батька, у рідної неньки
Жила б, горечка не знала.
У рідного батька, у рідної неньки
Жила б, горечка не знала.

За садочком сонце сходить, соловейко там співав.
Не пускає мати дочки у садочок погулять. (двічі)

«Пусти мене, моя мамо, я хвилинку постою.
Соловейко там співає − я його послухаю.» (двічі)

«Не пущу я тебе, дочко, не поможе твоя річ.
Одкривай собі віконце, слухай його усю ніч.» (двічі)

А як матінка заснула, спи, спокойний тобі сон.
Та й спустилась у віконце, озернулася кругом. (двічі)

А мій милий чорнобривий по садочку прохожав,
Як зачув мій голосочок, сам тихенько заспівав. (двічі)

«Якщо вірно ти мене любиш, бросай мамоньку родну,
Та й поїдим в край дальокий, в чужу, дальню сторону!» (двічі)

«Прощай мамо, прощай тато, прощай мамонька родна,
Більш до тебе ни вернуся − тим щаслива буду я!» (двічі)