На городі верба рясна

Ой у полі криниченька,
Кругом неї травиченька.
Ой там Роман воли пасе,
А дівчина воду несе.

Ой став Роман жартувати,
З відер воду виливати.
– Годі, Роман, жартувати,
З відер воду виливати.

Бо нерідну неньку маю,
Буде бити – добре знаю.
Не так бити, як лаяти
Ще й Романом докоряти:

– Де ж ти, доню, барилася,
Вже й вечеря зварилася?
– Налетіли гуси з броду,
Сколотили з піском воду.

Я, молода, постояла,
Доки вода устояла.
– Брешеш, доню, не стояла,
Ти з Романом розмовляла.

– Щиру правду признаюся,
Що з Романом кохаюся.
А він чорний, я русява,
Зійдемося – буде пара.
А він чорний, я русява,
Зійдемося – буде пара.

В кінці греблі шумлять верби, що я й насадила.
Нема того козаченька, що я полюбила. (двічі)

Ой немає козаченька, поїхав за Десну.
– Рости, рости, дівчинонько, на другую весну. (двічі)

Росла, росла дівчинонька та й на порі стала.
Ждала, ждала козаченька та й плакати стала. (двічі)

– Ой не плачте, карі очі – така ваша доля:
Полюбила козаченька, при місяці стоя. (двічі)

Зелененькі огірочки, жовтенькі цвіточки.
Нема мого миленького – плачуть карі очки. (двічі)

Ой зійшов місяць над горою та й всю долину освітив,
Як освітив же він долину, а сам за хмару закотивсь. (двічі)

А в тій долині є хатина, в хатині лампочка горить,
Там мати дочку научає, дочка заплакана сидить. (двічі)

ー Ой доню, доню моя, доню, ти в мене зіронька й одна,
Не жди козаченька додому, його й на світі вже й нема. (двічі)

ー Багато хлопців повертались, багато їх уже й нема,
Усі дівчата вийшли заміж, а ти чого сидиш одна? (двічі)

Ой посадила я гвоздичок, а той гвоздичок не зійшов,
Ой як же його не любити, як він до серця підійшов. (двічі)