Ой сів Христос та вечеряти

На горі стоїть калина, в морі синяя вода,
Ти скажи, скажи, калино, як попала ти сюда? (двічі)

Якось ранньою весною гарний хлопець проїжджав,
Довго мною любувався, а тоді з собой забрав. (двічі)

Він хотів мене, калину, посадить в свойом саду,
Не довіз і в полі кинув, думав, що я пропаду. (двічі)

Я за землю ухватилась, стала на ноги свої,
І тепер же я осталась, де вода і солов’ї. (двічі)

Тракторісти в полі орють, громкий голос подають,
Цвіт калини не ламають, цвіт калини бережуть,
Тонких гілок не ламають, цвіт калини бережуть.

На загоні-гоні годувала коні,
Годуючи ж ой коня загубила. (двічі)

Годуючи коні, коня загубила,
Пішла шукати ж – ой сама заблудила. (двічі)

Ой думала дівка, що дуб зелененький,
А то стояв ой козак молоденький. (двічі)

ー Гайдарю, гайдарю, та й виведи з гаю,
Бо я стою ж, ой доріжки не знаю. (двічі)

ー Ой коли б ти, дівко, доріжки не знала,
То ти б мене ж ой гайдарем не звала. (двічі)

А ти б же сказала: «Козаче-соколе,
Вивідь мене ж ой з зеленого бору». (двічі)

Вивідь же ти мене з зеленого бору,
Та й доведи ж ой до самого двору. (двічі)

Наступає чорна хмара, за нею ще й сива,
Чи є в світі така, як я нещаслива? (двічі)

ー Скажи ж мені, мати, де терен ламати,
Скажи, де є щастя, я піду шукати. (двічі)

ー Терен, моя доню ж, не треба ламати,
Щастя само прийде, не треба шукати. (двічі)

Чи я ж тебе, доню, в куплі не купала,
Яка гірка доля в купель заглядала. (двічі)