Наступає чорна хмара, за нею ще й сива

Ой журавко, журавко,
Та ой журавко, журавко,
Чого кричиш щоранку?

ー Ой як мені не кричать,
Та ой як мені не кричать,
Ні з ким нічки ночувать.

Сама ляжу – боюся,
Та сама ляжу – боюся,
Піду, піду втоплюся.

ー Не топися, журавко,
Та не топися, молода,
Бо холодная вода.

Тоді будеш топиться,
Та тоді будеш топиться,
Як водиця степлиться.

Ой з-за гори та ой з-за гори ой вітер повіває,
Ой мати дочку ой про життя пита(є).

Спитай, мати, ой спитай, мати, ой сірого утяти,
Ой сіре утя ой на морі ночу(є).

Сіре ж утя, ой сіре ж утя ой на морі ночує,
Ой воно ж моє ой все горенько чу(є).

Перве горе, ой перве горе – ой дитина малая,
Ой друге горе – ой свекруха лиха(я).

Третє горе, ой третє горе – ой мій милий ревнивий,
Ой що сам їде ой у поле ора(ти).

Ой що сам їде, ой що сам їде ой у поле орати,
А мене бере ой воли поганя(ти).

Ой гей, воли, та ой гей, воли, ой сірії половії,
Ой пройшли мої ой літа молоді.

Та орав милий у восени та орав ще й весною,
Та й виорав мій миленький на миску квасолі.

Посадила квасолину та й іду додому,
Заглянула ж у шиночок – п’є милий з кумою.

ー Та хіба тобі ж, кумо моя, та нема дома діла,
Що ти з моїм чоловіком в шиночку засіла?

ー Ой хоч є діло, хоч немає – а й тобі не робити,
А я з твоїм чоловіком мед-горілку пити.

ー Жінко люба, жінко мила, та й іди додому,
Та й навари ж вечеряти, я прийду з кумою.

Та прийшла жінка додомоньку, а в пічі сухі дрова,
Сюди-туди ж обернулась – вечеря й готова.

Насипала борщу, каші, положила ложки,
Одвернулась до порога, заплакала трошки.

ー Жінко люба, жінко мила, та вволи ж мені волю,
Та й постели ж постіль білу, я ляжу з кумою.

Жінка люба, жінка мила та воленьку вволила,
Та й послала ж постіль білу, ряденцем прикрила.