​За туманом ничого не видно

Ой у полі криниченька, там холодна водиченька.
Ой там Роман волів пасе, Катерина воду несе.

Як став Роман жартувати, з відер воду виливати,
“Ой, Романе, серце моє, зостав води хоч на денце!

Ти сам знаєш, я бідная, в мене мати не рідная,
Буде бити, ще й лаяти, ще й Романом докоряти”.

“Ой як буде тебе бити, то знай, що їй говорити:
“Не бий, мамо, не лай мене, за Романа віддай мене!””(двічі)

“Де ж ти, доню, барилася, вже й вечеря зварилася?” (двічі)

“Налетіли гусі з броду, помутили й усю воду.
Налетіли й лебедиці, помутили й у криниці.

А я стала, постояла, поки вода отстояла”. (двічі)

“Брешеш, доню, збрехалася, ти з Романом кохалася”. (двічі)

“Аж тепер я признаюся, що з Романом кохаюся.
Не бий, мамо, не лай мене, за Романа віддай мене. (двічі)

Роман чорний, а я кара, звінчаємось – буде пара!
Роман чорний, а я руса, я ж Романа не боюся!” (двічі)

Шумлять верби в кінці греблі, що я насадила,
Нема мого миленького, що я й полюбила. (двічі)

Нема його та й не буде, поїхав за Десну.
Сказав: “Рости, дiвчинонька, на другую весну!” (двічі)

Росла, росла дівчинонька та й на порі стала.
Ждала, ждала козаченька та й плакати стала. (двічі)

Плачте очі, плачте карі, така ваша доля:
Полюбила козаченька при місяці стоя. (двічі)

Не я його полюбила – полюбила мати.
Вона мені дозволила рушнички давати. (двічі)

Один дала, другий дала, на третьому стала,
А четвертим білесеньким рученьки зв’язала. (двічі)

“Чом ти не прийшов, як місяць зійшов, як я тебе ждала?
Чи коня не мав, чи стежки не знав, чи мать не пускала?” (двічі)

“І коня я мав, і стежечку знав, і мати пускала,
Найстарша сестра, бодай не зросла, сідельце сховала. (двічі)

Найменша сестра сідельце знайшла, коня й осідлала:

“Їзжай, братику, до дівчиноньки, котра тебе ждала””.(двічі)