​Котилася горошина від поля до моря

Ой вирву я з рожі квітку та й пущу на воду:
Пливи, пливи, з рожі квітка, я ж до, я ж до мого роду. (двічі)

Ой піду я в ліс по дрова, наламаю лому,
Заніс мене дурний розум у чу…, у чужу сторону. (двічі)

А в чужій сторінонці ні батька, ні неньки,
Тільки в саду вишневому піють, піють соловейки. (двічі)

Пійте, пійте, соловейки, трьома голосами,
А я піду, в сад вишневий, заллю…, заллюся сльозами. (двічі)

Ой вирву я з рожі квітку та й пущу на воду:
Пливи, пливи, з рожі квітка, я ж до…, я ж до мого роду. (двічі)

Пливла, пливла з рожі квітка, при березі стала,
Вийшла мати воду брати, та й кві…, тай квітку піймала. (двічі)

“Квітко ж моя, розовая, чого ж ти зів’яла?
Доню ж моя, молодая, чого, чого стара стала? (двічі)

Доню ж моя, молодая, чого стара стала?
Чи ти синів поженила, чи до…, чи дочок давала?” (двічі)

“А я синів не женила, дочок не давала,
Тільки третя неділенька, як з по…, як з постелі встала”. (двічі)

Зійшов місяць над горою і всю далину освітив,
Він освітив усю далину, а сам за хмару закатівсь. (двічі)

А в тій далині єсть хатина, в тій хаті огоньок гарить,
Там мати дочку научає, дочка й заплакана сидить. (двічі)

– Ой доню-доню, мая доню, ти в мене зірочка одна,
Не дожидай, кого любила, його давно уже нема. (двічі)

Багато хлопців паженилось, багато декого нема,
Багато дівчат вийшло заміж, а ти чого сєдіш адна? (двічі)

– Не віддай, мама, за старого, старий не парачка мені,
А віддаси ти за старого, буду лежать в сирой зємлі. (двічі)

Ой ти, мати моя, нерозсудливая,
Оддала же ти мене, де велика сімʼя.

А велика сімʼя вся вечерять сіда,
А мене же, молоду, посилають по воду. (двічі)

По водицю я йшла, як голубка гула,
А відтіль же я йшла, умивалася.

А відтіль же я йшла, умивалася,
Своїм білим рукавом утиралася.

Як доходю до двора – вилітає змія,
Ой змія же ти, змія, що говорить сімʼя? (двічі)

А сім'я говорить, мати сина бранить,
Мати сина бранить, що він жінку не вчить.