Летіла зозуля та й стала кувати

Як піду я в ліс по дрова, наламаю (лому),
Завіз мене мій миленький в чужу, в чужу й стороно(ньку).

А в чужій сторононці ні батька, ні неньки,
Только поють в саду зеленом солов’ї, поють соловей(ки)

Пойте, пойте соловейки всими голосами,
А я вийду в сад зелений, вмию… вмиюся сльоза(ми).

Як зломлю я з рози квітку, та й пустю на воду.
Пливи, пливи, з рози квітка, аж до, аж до мого дом(у).

Плила, плила з рози квітка та й стала кружиться,
Вийшла й з хати стара й мати та й ста… та й стала жури(ться).

“Ой, чого ж ти, моя доню, така стара стала?
Чи тя милий не кохав же, чи свекруха й обіжа(ла)?”

І милий кохав, і свекруха не обіжала,
Знать судьба моя такая, рано, рано й старой ста(ла).

Ох піду я в ліс по дрова, наламаю лому,
Завів мене мій миленький ой в чужу, в чужу ж стороно(ньку). (двічі)

Ой чужая сторононька – ні батька, ні неньки,
Тільки в саду зеленому ой поють, поють соловей(ки). (двічі)

Пойте, пойте, соловейки, всими голосами,
А я піду в сад зелений, ой вмиюсь, вмиюся ж сльоза(ми). (двічі)

Як зорву я з рози квітку та пустю на воду,
Пливи, пливи, з рози квітка, аж до, аж до мого ж ро(ду). (двічі)

Пливла, пливла з рози квітка та й стала крутиться,
Вийшла мати воду брати та й ста.., та й стала журить(ся).

«Ой чого ж ти, з рози квітка, та й рано сов’яла,
Чого ж моя рідна дочко, так ра.., так рано зов’я(ла)?».

Тече річенька, невеличенька, схочу ー перескочу,
Оддай же мене, моя матінко, за кого я схочу. (двічі)

Як оддавала, приказувала: «В гостях не бувати,
А якщо прийдеш, моя донечка, то вижену з хати». (двічі)

Терпіла я год, терпіла другий, третій не стерпіла,
Перетворилась сизой зозульой, додому летіла. (двічі)

Прилетіла в сад, сіла на калині та й стала кувати,
Та й стала кувать, жалю завдавать всій своїй родині. (двічі)