Ой вийду на гору

Ой зав'яжи, ненько ж моя, чорним платком очі,
Та й поведи ж, та й утопи темненької но(чі).

Як вестимеш, ненько моя, не давай кричати,
Шоб не бігли сусідоньки мене ратува(ти).

Як вестимеш, ненько моя, станеш коло тину,
"Не дивуйтесь, сусідоньки, я свою й дити(ну)."

Сонечко зайде, завтра другоє зійде,
А ненька умре, другої не бу(де).

Ой ненько моя, золоте насіннячко,
Де тебе взяти, де тебе посія(ти)?

Посію тебе в саду на венограду,
Де збираються братіки на пора(ду).

А в мене в роду три братіки й од роду,
Та й напували своїх коників з бро(ду).

Та й напували своїх коників з броду,
Та розмовляли про мене молоду(ю).

Наша сестриця невеликого росту,
Пливнула заміж, як рибонька із мо(сту).

Зеленая вишня з-під кореня вийшла,
Віддали мене заміж, де я не привична. (двічі)

Ой вийду на гору та й гляну додолу.
– Вари, мамко, вечерю ще й на мою долю. (двічі)

– Варила, варила – не много й не трошки.
Нема ж тобі, доню, ні миски, ні ложки. (двічі)

– Згадай мене, мамо, хоч у раз у вівторок,
А я ж тебе, мамо, – на день разів сорок. (двічі)

Ти думаєш, мамо, що я тут не плачу,
За гіркими сльозами я світа й не бачу. (двічі)

Ти думаєш, мамо, що я тут паную,
Прийди подивися, як я тут горюю. (двічі)