​А в неділю вранці, ще й сонце не сходе

Стоїть дубик зелененький, ніхто його й не зрубав,
Під тим дубом зелененьким козак дівку вговоряв.

Вговоряв він, умовляв він, поки так він з ума звів,
З ума звів він, на коня сів, сказав: «Дівчино, прощай!

Прощай, дівко, прощай красна, прощай, розочка моя!»
А дєвчонкє стидно стало, стала плакать і ридать.
…...
«Як вернуся я з походу, возьму замуж за сібʼя!»

Калино-малино, чом не розцвітаєш?
Молода дівчино, гей, чом стоїш думаєш? (двічі)

Я стою, думаю, ше й думати буду,
Полюбила парня, гей, повік не забуду. (двічі)

А в неділю вранці ще й сонце не сходить,
А вже мій миленький, гей, по казармі ходе. (двічі)

По казармі ходе, в руках шаблю носе,
В руках шаблю носе, гей, командіра просе. (двічі)

Пане командире, відпусти додому,
Покинув дівчину, гей, сам не знаю кому. (двічі)

Відпускаю тебе та ще й не самого,
Доручаю тобі, гей, коня вороного. (двічі)

Коня вороного, ще й нове сідельце,
Поїзжяй до двору, гей, розвеселяй серце. (двічі)

А козаче їде, ворота минає,
А дівчина стоїть, сльози проливає. (двічі)

Ой куда ти їдеш, ворота минаєш?
Я ж твоя кохана, гей, хіба ти не знаєш? (двічі)

Якби ти кохала, ти б мене кохала,
Я за гору скрився, гей, ти з другим стояла. (двічі)

Я й за гору скрився, ти з другим стояла,
А за другу скрився, гей, ти сина придбала. (двічі)

Ой не сама я дбала, дбали ми з тобою,
Дбали ми з тобою, гей, в лузі під вербою. (двічі)

Ой тихий Дунай, ой тихий Дунай, бережки розносе,
Та й молоденький та й новобранчик полковника про(се).

“Ой молоденький та полковнику, відпусти додому,
Ой розплакалась та й ростужилась дівчина за мно(ю)!”

“Ой нехай плаче та нехай туже, вона й перетуже,
Ой молоденький та й новобранчик три года отслу(же)”.

Ой служив, служив та й новобранчик та й став помирати,
Ой перед смертю своєю став дівку бажа(ти).

Ой умер, умер новобранчик у неділю вранці,
Та й положили ой новобранця в казармі на ла(вці).

Ой його несуть та й коня ведуть, кінь голівку клонить,
Ой молодая ж ой дівчинонька білі ручки ло(мить).

Ой не ламай же, та й дівчинонько, мизинного пальця,
Та й уже тобі та й не любити такого краса(вця).