Стоїть дубик зелененький

Стоїть дубик зелененький, ніхто його й не зрубав,
Під тим дубом зелененьким козак дівку вговоряв.

Вговоряв він, умовляв він, поки так він з ума звів,
З ума звів він, на коня сів, сказав: «Дівчино, прощай!

Прощай, дівко, прощай красна, прощай, розочка моя!»
А дєвчонкє стидно стало, стала плакать і ридать.
…...
«Як вернуся я з походу, возьму замуж за сібʼя!»