Ой піду я понад лугом

Ой піду я понад лугом, ну-да-я, ну-да-я,
Там мій милий оре плугом, ну-да-я, ну-да-я. (двічі)

Понесу я йому їсти, ну-да-я, ну-да-я,
Чи не скаже мені сісти, ну-да-я, ну-да-я. (двічі)

Він наївся, він напився, ну-да-я, ну-да-я,
Та й на ріллю похилився, ну-да-я, ну-да-я. (двічі)

«Чого лежиш, чом не ореш, ну-да-я, ну-да-я,
Чом до мене не говориш, ну-да-я, ну-да-я?» (двічі)

«А я лежу та й думаю, ну-да-я, ну-да-я,
Що погану жінку маю, ну-да-я, ну-да-я». (двічі)

«Який тобі дідько винен, ну-да-я, ну-да-я,
Що ти гарний, чорнобривий, ну-да-я, ну-да-я?» (двічі)

А я руда вродилася, ну-да-я, ну-да-я,
Чорнявому судилася, ну-да-я, ну-да-я. (двічі)

А я брови підмалюю, ну-да-я, ну-да-я,
Чорнявого поцілую, ну-да-я, ну-да-я. (двічі)

Прихожу я додому, трохи був п’яненький,
Та й до жінки з кулаком кинувсь, мов дурненький. (двічі)

«Чого, – кажу, – губи дмеш, чого сердисся,
Чом до мене не говориш, не повернисся?». (двічі)

Закінчила жінка прясти, як ухвате днище,
А я з хати та й утік прямо на горіще. (двічі)

Як тікав же я знадвору та й потіг драбину,
Бо якби була догнала – повредила спину. (двічі)

А в неділю рано-вранці піч жінка топила,
Та й із сиром вареників собі наварила. (двічі)

Дала ж мені вареничок, винесла знадвору,
Наколола на рогач, подала нагору. (двічі)

Дала ж мені вареничок, ще й дві варяниці,
А третьою навкидя вдарила по пиці. (двічі)

Може й вам кому прийдеться п’яному бувати,
Не займай своєї жінки, краще лягай спати. (двічі)

Ой там, на торжку, на базарі, жінки чоловіків продавали,
Як прийдеться до ладу, то я свого поведу та й продам.

Із лик мотузок ізвязала, взяла свого милого, налигала.
Та й повела на базарь, до терниці привʼязала. (двічі)

Як наїхало покупальниць, як наїхало торгувальниць,
Стали думать і гадать, що за цього мужа дать.

А за цього мужа треба дати, а за цього мужа треба взяти:
Пару коней вороних ще й сто рублів золотих. (двічі)

А я стала, подумала:“З кіньми треба колотиться, а з грошима треба носиться,
А мій милий, чорнобривий, до роботи не лінивий, він для мене знадобиться. (двічі)

Він посіє й пооре, не для кого – все для мене,
Ой, мій милий, серденько, пожалію я тебе. (двічі)

Ой там на горі, на базарє жінки чоловіків продавали,
Як прийдеться до ладу, то я свого поведу та й продам. (двічі)

Із лик мотузок ізв’язала, взяла свого милого налигала,
Та й повела на базарь, до терниці прив’язала. (двічі)

Як наїхало покупальних, та й наїхало торгувальних,
Стали думать і гадать, що за цього мужа дать. (двічі)

А за цього мужа треба дати, а за цього мужа треба дати,
Пару коней вороних, ще й сто рублів золотих. (двічі)

А я стала й подумала: з кіньми треба возиться, з грішми надо носиться,
А мій милий чорнобривий до роботи не лінивий, він для мене знадобиться. (двічі)

Він насіє, наоре, не для кого – для мене,
Ой мій милий, серденько, пожалію я тебе. (двічі)