Ой піду я понад лугом

Ой піду я понад лугом, ну-да-я, ну-да-я,
Там мій милий оре плугом, ну-да-я, ну-да-я. (двічі)

Понесу я йому їсти, ну-да-я, ну-да-я,
Чи не скаже мені сісти, ну-да-я, ну-да-я. (двічі)

Він наївся, він напився, ну-да-я, ну-да-я,
Та й на ріллю похилився, ну-да-я, ну-да-я. (двічі)

«Чого лежиш, чом не ореш, ну-да-я, ну-да-я,
Чом до мене не говориш, ну-да-я, ну-да-я?» (двічі)

«А я лежу та й думаю, ну-да-я, ну-да-я,
Що погану жінку маю, ну-да-я, ну-да-я». (двічі)

«Який тобі дідько винен, ну-да-я, ну-да-я,
Що ти гарний, чорнобривий, ну-да-я, ну-да-я?» (двічі)

А я руда вродилася, ну-да-я, ну-да-я,
Чорнявому судилася, ну-да-я, ну-да-я. (двічі)

А я брови підмалюю, ну-да-я, ну-да-я,
Чорнявого поцілую, ну-да-я, ну-да-я. (двічі)

Та й оженився у Спасівку,
Та й узяв жінку на Стасівку,

Ой мамо, боюся,
Полюбила Петруся,
Ой лихо, не Петрусь,
Полюбила та й боюсь!

Зварив борщ, поставив в піч,
Сама вилізла на піч,
Розляглася там уся,
Дожидає Петруся,

Ой мамо, боюся,
Полюбила Петруся,
Ой лихо, не Петрусь,
Полюбила та й боюсь!

Як зайшов Петрусь до хати,
Та й почав її питати,
Чом варила, чом пекла?
Чом не моргнеш до Петра?

Ой мамо, боюся,
Полюбила Петруся,
Ой лихо, не Петрусь,
Полюбила та й боюсь!

Ой мамо, боюся,
Полюбила Петруся,
Ой лихо, не Петрусь,
Полюбила та й боюсь!

Бери, Петрусь, рогачі,
Достань кашу із печі,
Насипай собі та й жуй,
А я трохи полежу!

Ой там, на торжку, на базарі, жінки чоловіків продавали,
Як прийдеться до ладу, то я свого поведу та й продам.

Із лик мотузок ізвязала, взяла свого милого, налигала.
Та й повела на базарь, до терниці привʼязала. (двічі)

Як наїхало покупальниць, як наїхало торгувальниць,
Стали думать і гадать, що за цього мужа дать.

А за цього мужа треба дати, а за цього мужа треба взяти:
Пару коней вороних ще й сто рублів золотих. (двічі)

А я стала, подумала:“З кіньми треба колотиться, а з грошима треба носиться,
А мій милий, чорнобривий, до роботи не лінивий, він для мене знадобиться. (двічі)

Він посіє й пооре, не для кого – все для мене,
Ой, мій милий, серденько, пожалію я тебе. (двічі)

Ой там на торжку ж, на базарі, жінки ж чоловіків продавали,
Як прийдеться до ладу, то я свого поведу та й продам.

Із лик матузок я зсукала, взяла свого ж миленького налигала,
Та й повела на базарь, до терниці прив’язала. (двічі)

Як наїхало ж купувати, як наїхало ж купувати,
Стала думать і гадать, що за цього мужа дать? (двічі)

Ой за цього ж мужа треба дати, ой за цього ж мужа треба дати,
Пару коней вороних, ще й сто рублів золотих. (двічі)

Ой стала ж я, подумала: «Чи з кіньми водиться, чи міні з грішми носиться?»
«А мій милий чорнобривий до роботи не лінивий він для мене пригодиться». (двічі)