Тече річенька

Ой зродила мати сина-сокола,
Та й не дала вирости, та й оженила. (двічі)

Та взяла невісточку не до любови,
Ні білеє личенько, ні чорні брови. (двічі)

Посилає сина в Крим-дорогу,
Нелюбу невісточку - полоти льону. (двічі)

Ой як виражала та все приказала:
"Не виполеш льону, то й не йди додому". (двічі)

Полола невістка, не виполола,
У полі невістка заночувала. (двічі)

У полі невістка заночувала,
До білого світа тополя стала. (двічі)

Як приїхав милий з Крим-дороги,
Кланявся матусі аж у самі ноги: (двічі)

"Об'їздив я, мамо, Крим і города,
Не бачив я, мамо, такого дива. (двічі)

Не бачив я, мамо, такого дива,
Щоб на нашім полі тополя зросла". (двічі)

"Ой бери ж ти, сину, гострую сокиру,
Та їдь же й у поле, рубай тополину". (двічі)

Як приїхав милий тополю рубать,
Ударив він раз - став лист опадать. (двічі)

Ударив він другий – зашаталася,
Ударив у третій - обізвалася. " (двічі)

"Не рубай же милий - я ж твоя жена,
Це ж твоя матуся таке зробила. (двічі)

Це твоя матуся таке зробила,
Що нас молоденьких розлучила". (двічі)

Ой чиє ж то жито, чиї ж то покоси,
Ой чиє то жито, чиї ж то покоси,
Чия ж то дівчина розпустила коси?

Коси розпустила, гулять не ходила,
Коси розпустила, гулять не ходила,
Молодого хлопця навік полюбила.

Проводжала мати сина у солдати,
Проводжала мати сина у солдати,
Нелюбу невістку в поле жито жати:

– Іди-іди, доню, в поле жито жати,
Іди-іди, доню, в поле жито жати,
Недожавши жита, не вертайсь до хати.

Жала ж вона, жала-вижинала,
Жала ж вона, жала-вижинала,
А як сонце сіло, тополею стала.

Прийшов син до хати.
– Здраствуй, рідна мати,
Де ж моя дружина чом не йде стрічати?

– Не питай же, сину, де твоя дружина,
Не питай же, сину, де твоя дружина,
Бери топорину, зрубай тополину.

Як ударив вперше, вона похилилась,
Як ударив вперше, вона похилилась,
Як ударив вдруге, вона попросилась:

– Не рубай, козаче, я твоя дружина,
Не рубай, козаче, я твоя дружина,
На моїх листочках спить твоя дитина.

На край села жила вдова,
Девʼять синів та й вона імєла. (двічі)

Девʼять синів та й вона імєла,
Дісятую та й дочку Галю. (двічі)

Сини зросли та в розбій пішли,
Дочку Галю та й заміж віддали. (двічі)

Дочку Галю та й заміж дали,
За купчика, за крамарчика. (двічі)

Як поїхали та й крамарювати,
В чистім полі стали ночувати. (двічі)

Щось у лісі вой да зашумєло,
В чистім полі та й загуркотіло. (двічі)

Крамарь каже, що то грім гримить,
Галя каже: «То розбій біжить!»

Як наїхали та розбійники,
Воно того крамаря убили. (двічі)

Вони того крамаря убили,
Сестру Галю та й з собой узяли. (двічі)

Розбійники стали спочивати,
Найменьший брат став Галю питати. (двічі)

Розпитавши, зразу закричали,
«Вставай, браття, що ми наробили! (двічі)

Вставай, браття, що ми наробили!
Сестру Галю та й осиротили!» (двічі)