Ой чиє ж то жито, чиї ж то покоси
| Назва | Ой чиє ж то жито, чиї ж то покоси |
|---|---|
| Жанр | Пісні з особистого та родинного життя, Балади |
| Мотив | Родинне життя, Розлука, Чари |
| Дата запису | 1 січ. 1997 р. |
| Місце запису | м. Костянтинівка, Краматорський район, Донецька обл., Україна, Слобожанщина |
| Виконавці | Зоя Гаврилівна Дорофєєва (невід.), Ганна Іванівна Бондаренко (невід.) |
| Збирачi | Вікторія Якименко |
| Транскрипція | Юрій Рибак |
| Колекція | Донецька колекція Степана Мишанича |
Слухати аудіо
Ой чиє ж то жито, чиї ж то покоси,
Ой чиє то жито, чиї ж то покоси,
Чия ж то дівчина розпустила коси?
Коси розпустила, гулять не ходила,
Коси розпустила, гулять не ходила,
Молодого хлопця навік полюбила.
Проводжала мати сина у солдати,
Проводжала мати сина у солдати,
Нелюбу невістку в поле жито жати:
– Іди-іди, доню, в поле жито жати,
Іди-іди, доню, в поле жито жати,
Недожавши жита, не вертайсь до хати.
Жала ж вона, жала-вижинала,
Жала ж вона, жала-вижинала,
А як сонце сіло, тополею стала.
Прийшов син до хати.
– Здраствуй, рідна мати,
Де ж моя дружина чом не йде стрічати?
– Не питай же, сину, де твоя дружина,
Не питай же, сину, де твоя дружина,
Бери топорину, зрубай тополину.
Як ударив вперше, вона похилилась,
Як ударив вперше, вона похилилась,
Як ударив вдруге, вона попросилась:
– Не рубай, козаче, я твоя дружина,
Не рубай, козаче, я твоя дружина,
На моїх листочках спить твоя дитина.
Ой чиє ж то жито, чиї ж то покоси?
Не спішіть, дівчата, розпускати коси.
