​Ой чиє ж то жито, чиї ж то покоси

На узвишші, за гаєм зеленим,
Де солдат ціла рота полягла,
Якась жінка у чорному всьому,
Наче крук, серед мертвих брела.

Ось уздріла вона офіцера,
Стала чоботи з нього знімать,
Потривоживши рани глибокії,
Став він жинку лихую благать.

“Не знімай, я прошу, я благаю,
Бо від ран же так тяжко мені.
Я напевне тобі відгадаю,
Що й у тебе є син на війні.”

“Правду кажеш, є в мене синочок,
І його дуже жалко мені.
Служить в армії він лейтенантом,
Ну а чоботи нащо тобі?”

Зняла чоботи, здерла шинелю,
І не глянувши навіть в лице,
Пішла крадучись жінка-злодійка
У своє невеличке сільце.

А на ранок старий стару хвалить,
Добрий одяг йому здобула.
А ось гроші, якісь документи
У кармані у нього знайшла.

Розгорнула, а там фотокартка,
І у розпачі крикнула вона:
“Ой, прости ж мене, рідний синочку,
Що тебе твоя мати роздягла.”

У неділю всі дзвони дзвонили,
У неділю всі дзвони гули.
То героя того хоронили,
А злодійку до суду вели.

На край села жила вдова,
Девʼять синів та й вона імєла. (двічі)

Девʼять синів та й вона імєла,
Дісятую та й дочку Галю. (двічі)

Сини зросли та в розбій пішли,
Дочку Галю та й заміж віддали. (двічі)

Дочку Галю та й заміж дали,
За купчика, за крамарчика. (двічі)

Як поїхали та й крамарювати,
В чистім полі стали ночувати. (двічі)

Щось у лісі вой да зашумєло,
В чистім полі та й загуркотіло. (двічі)

Крамарь каже, що то грім гримить,
Галя каже: «То розбій біжить!»

Як наїхали та розбійники,
Воно того крамаря убили. (двічі)

Вони того крамаря убили,
Сестру Галю та й з собой узяли. (двічі)

Розбійники стали спочивати,
Найменьший брат став Галю питати. (двічі)

Розпитавши, зразу закричали,
«Вставай, браття, що ми наробили! (двічі)

Вставай, браття, що ми наробили!
Сестру Галю та й осиротили!» (двічі)

Поза лугом зелененьким (двічі)
Брала вдова льон дрібненький. (двічі)

Вона брала-вибирала, (двічі)
Тонкий голос подавала. (двічі)

Там Василько сіно косить, (двічі)
Тонкий голос переносить. (двічі)

Бросив косу додолоньку, (двічі)
Схилив на стіл головоньку. (двічі)

– Дозволь, мати, вдову взяти, (двічі)
Тоді буду пить-гуляти. (двічі)

Не дозволю вдову брати, (двічі)
Вдова вміє чарувати. (двічі)

Чарувала мужа свого, (двічі)
Причарує сина мого. (двічі)