Цифровий архів фольклору

Ой орьол, ти й орьол, сизокрилий орьол,
Чи літав ти, й орьол, на Вкраїнушку дамой? (двічі)

Чи літав ти, й орьол, на Вкраїнушку дамой,
Ой чи бачив ой ту дівчину, котра журиться за мной? (двічі)

Котра журиться, ще й печалиться,
І за мною, серденям, побивається. (двічі)

В мене батько, як цвіт, зав'язав мені мені світ,
А матуся, як зоря, та й рано заміж оддала. (двічі).

Рано заміж оддала,
У великую сім'ю та й у чужую сторону. (двічі)

(А велика сім'я вся вечерять сіда,
А мене молоду посилають по воду.

А я по воду йшла, усміхалася,
А з водою ішла, прислухалася.)

Щось у хаті гомонить, мати сину говорить:
"Чом горілочки не п'єш, чом ти жіночки не б'єш?" (двічі)

(Як горілочки пить, то головка болить.
Нащо жіночку бить? вона вміє все робить.

І спекти, і зварить, і до мене говорить.)

Ой по горі бавіночок слався,
А вдовин син розпивсь-розгуля(вся).

Ізтоптав-зламав червону калину,
Ізвів з ума дівку Маруси(ну).

Марусина по бережку ходе,
А за нею вітер хвилю го(нить).

Марусина на хвилю ступила,
Мати сина насильно жени(ла).

Мати сина насильно женила,
Оженивши, невістку суди(ла).

Сяка-така дрімлива невістка,
А ше к тому не хоче роби(ти).

(Наїлася, пішла лягла спати,
А за нею свекруха, не мати.

Вставай дочка, годі тобі спати,
Дій корови, що від батька нагнала
І ще й ті вівці, що мать дарувала)

Ой ти, мати, порадниця хати,
Порадь, мати, чим жінку карати?

Іди, синку, на ярмарок пішки,
Купи, синку, ремінниї вішки.

А ще й к тому дротяну нагайку,
Та й бий жінку з вечора до ранку.

Із вечора нагайка гуділа,
А до утра мила одубіла.

Ой ти, мати, порадниця хати,
Порадила, чим жінку карати,
Порадь, мати, де її дівати?

Сідлай, синок, булану кобилу,
Та їдь, синок, по її родину.

А питатимуть чого руки сині,
А питатимуть чого ноги сині?
А ти скажеш, воли задавили.

Ой походжено, та поброджено,
А й коло моря кіньми.

Коло моря кіньми,
Ой то не кіньми, та то не кіньми,
А й журавочка з дітьми.

Журавочка з дітьми,
Ой журав грає, та журав грає,
А журавочка скаче.

Журавочка скаче,
Ой дурна дєвка та нерозумна,
Що за козаком плаче.

За козаком плаче,
Ой не плач, дєвка, та не плач, красна,
Бо яка ти й нещасна.

Яка ти нещасна,
Ой нема щастя, та нема долі,
А й нема перестану.

(Сватай мене, козаченьку,
Не вводь серце в славу!

Не я тебе, дівчинонько,
У славоньку воджу,
Сама ти, дівчинонька,
По славоньці ходиш,
Не раненько, а пізненько,
А з вулиці ходиш!)

Ой ти, дівко, благородна,
Не лягай спать з дворянином - будеш добра. (двічі)

Бо дворянин пізно ходить,
Не й одную же дівчиноньку же з ума зводить. (двічі)

Ізвів одну, звів другую,
Шей на мене же нахвалявся же, молодую. (двічі)

Хіба вже я дурна була,
Шо він мене же ізвів з ума же, я й не чула. (двічі)

Ізвів з ума, сів на коня:
"Зоставайся же, дівчинонько, же тепер сама". (двічі)

"Не сама я зосталася,
Ше й у лузі же калинонька же розцвілася. (двічі)

Шо й у лузі на долині
Колихала же дівчинонька же дві дитині. (двічі)

Колихала та й плакала:
"Ой чого ж я же отця, неньки же не слухала. (двічі)

Послухала дворянина,
Тепер моя же головонька же нещаслива". (двічі)

Ой у лузі на терночку
Колихала же дівчинонька же сина й дочку. (двічі)

Ой ти, зозуле петрівняя,
Ой не куй рано й у дібро(ві).

Ой не куй рано й у діброві,
Не збуди мене, молодо(ї).

А збудять мене раніш тебе,
Сива зозуле не для те(бе).

Вставай, невістко, годі спати,
Та йди капусту полива(ти).

Невістка встала й послухала,
Та й знов головку й укута(ла).

Свекорко каже: "Розбудімо!",
Свекруха каже: "Задаві(мо)!".

Свекорко каже: "Гріх нам буде",
Свекруха каже: "Друга буд(е)!"

Свекорко каже: "Не такая",
Свекруха каже: "Молода(я)!"

Свекорко каже: "Не до мови",
Свекруха каже: "До любо(ві)!"

Ой у лузі та ще й при березі черво..., червона калина. (двічі)

Спородила й молода дівчина й харо..., харошого сина. (двічі)

Ой де ж вона його спородила в зеле..., в зеленій діброві. (двічі)

Та й не дала й тому козакові не ща..., не щастя, не долі. (двічі)

Тільки дала йому, молодому, й біле личко, чорні брови. (двічі)

Було б тобі, моя рідна мати, цих брів, тих брів не давати,
Було б тобі, моя рідна мати, щастя, щастя й долю дати.

Ой у лузі та ще й при березі черво..., червона калина. (двічі)

Спородила й молода дівчина й харо..., харошого сина. (двічі)

Ой де ж вона його спородила в зеле..., в зеленій діброві. (двічі)

Та й не дала й тому козакові не ща..., не щастя, не долі. (двічі)

Тільки дала йому, молодому, й біле личко, чорні брови. (двічі)

Було б тобі, моя рідна мати, тих брів, тих брів не давати,
Було б тобі, моя рідна мати, щастя, щастя й долю дати.

Розвивайся а ти, старий дубе, завтра, завтра мороз буде. (двічі)

Я й морозу та ще й не боюся й завтра, завтра розів’юся. (двічі)

Собирайся, молодий козаче, завтра похід буде. (двічі)

Ой у неділю ранесенько синє море гра. (двічі)

Ой хоче ж дівка втопитися, море й не прийма. (двічі)

Ой прийми ж море, прийми синє, прийми мать родна. (двічі)

Ой, а вже ж мені надоєла жизнь бурлацкая. (двічі)

Ой у неділю рано синє море грало,
Ой виряжала мати дочку в чужу стороно(чку).

В чужу стороночку, між чужії люди:
"Ой хто ж тебе, дитя моє, там жаліти бу(де)?".

"Пожаліють, ненько моя, та й чужії люди,
Робитиму, годитиму, добре мені бу(де).

Ой робила, робила, робота немила,
Кажуть люди ше й говорять: "Сирота ліни(ва)".

Ой ти думаєш, ненько моя, шо я тут паную,
Прийди, ненько, подивися, як я тут горю(ю).

Ти думаєш, ненько моя, шо я тут не плачу,
За дрібними слізоньками стежечки не ба(чу).

Ой зорву я з рожі квітку та й пущу на воду,
Пливи-пливи з рози квітка аж до мого ро(ду).

Пливла, пливла з рожі квітка та й стала крутиться,
Ждала, ждала мати дочку та й стала жури(ться).

Пливла, пливла з рожі квітка та й стала потопати,
Ждала, ждала мати дочку, стала помира(ти).

Розлилися води на чотирі броди,
Приїзжає дочка в гості через чотири го(ди).

Старша доїзжає менша зустрічає:
"Чи ти чула, моя сестро, в нас неньки нема(є)".

"Ой чого ж ти, сестро моя, письом не писала,
Поки ненька ріднесенька в постелі лежа(ла)?".

"Ой того ж я, моя сестро, письом не писала,
Шо в тій чужій сторононьці та й не горюва(ла)".

"А я б тоскувала-перетоскувала,
Ой може б я свою неньку в постелі заста(ла).

Не застала б я в постелі, застала б на лавці,
Розказала б своє горе своїй рідній ма(мці)!".

Ой у полі висока могила, (двічі)
На могилі червона кали(на).

На калині чорний ворон кряче, (двічі)
На чужині сиротина пла(че).

Ой казали сиротині люде: (двічі)
– Вийди заміж - краще тобі бу(де).

А я ж людську воленьку ввольнила. (двічі)
Вийшла заміж - голівку втопи(ла).

Утопила в глибоку криницю, (двічі)
Вийшла заміж за гірку п’яни(цю).

(Ой гуль-гулі, голубоньки, з хати,
Не збудіте милого з кроваті.

Сама знаю, коли ізбудити,
Ой як начне сонечко сходити.

Затулили напільні оконця,
Щоб не текло на козака сонце.

Ой став милий з кроваті вставати,
Стали подушки по хаті літати.

Стали подушки по хаті літати,
Стала мила у окно тікати.

– Ой чом, мила, у окно тікаєш,
Хіба ж ти, мила, шуточок не знаєш?

– Ой якби я за шутки приймала,
То я б досі в могилі лежала.)

Ой у полі та й криниченька, ой,
Ой у полі та й криниченька,
Там холодна та й водиче(нька).

Ой там улан коня напуває, ой,
Ой там улан коня напуває,
Красна дівка воду підли(ває).

Красна дівка воду підливає, ой,
Красна дівка воду підливає,
Із уланом та й розмовля(є).

Ой, поїдьмо, дівчинонько, з нами, ой,
Ой, поїдьмо, дівчинонько, з нами,
З молодими ой да улана(ми).

Дурна була та й послухала, ой,
Дурна була та й послухала,
З уланами та й поїха(ла).

Проїхали вони чисте поле, ой,
Проїхали вони чисте поле,
Проїхали вони ще й дру(ге).

На третєє стали повертати, ой,
Ой, на третєє стали повертати,
Стала дівка улана пита(ти).

(Ой, де ж твої сади зеленії,
Ой, де ж твої дома кам’янії?
Годі, дівко, про сади питати,
Стели постіль та лягаймо спати.)

Ой я жила я сім год удовою
Та й не чула землі під собо(ю).

Превраїли превражії люди:
«Вийди заміж - добре тобі буд(е)».

А я людську воленьку ввольнила,
Вийшла заміж, головку втопи(ла).

Утопила головоньку в глибоку криницю,
Вийшла заміж за гірку п’яни(цю).

Та й не знала як з миленьким жити,
Пішла ж його раненько буди(ти).

Та й забула людей розпитати,
Як милого на йменнячко зва(ти).

«Уставай же, милий, моє милування,
Ой уже ж тобі готове вмива(ння).

Та й уже ж тобі водиця в кубочку,
Шитий рушник висить на кіло(чку).

Та й уже тобі варенички в маслі
І на столі горілочка в пля(шці)».

Як став милий з постелі вставати,
Стала мила в вікно виліта(ти).

«Ой як же ти, мила, та й норови знала,
Шо й од мене в вікно й виліта(ла)».

«Ой я ж, милий, твоїх норовів не знала,
Мені твоя матінка сказа(ла).

Шо я твоїй ненці головоньку й ськала,
А вона мені всю правду сказа(ла):

«Шо й у мене син – червона калина,
Будеш, доню, синя як ожи(на)».

Побреду, побреду по коліна в лободу, - двічі
Та до тії дівчини, що хороша на виду. – двічі

Хорошая дівчина хорошого стану, - двічі
А хто ж мене ж любить буде, як я перестану. – двічі

Ненька віри не йняла, за нелюба віддала, – двічі
Вона ж мені приказала, щоб я його шанувала. – двічі

А я його шаную, як собаку рудую, – двічі
На припоні припинала, макогоном поганяла. – двічі

Привʼязала до стола, а він зуби вишкиря, – двічі
Вишкирь, вишкирь, сукин сину, поки найду хворостину. – двічі

Хворостини не знайшла, та й одсердилася, – двічі
Вона ж мого (Я на свого) миленького змилосердилася. – двічі

Та й нема гірш нікому жи, та як тій…, як тій сироти(ні). (двічі)

Та й ніхто не пригорне жи, та й при ли..., при лихій годи(ні). (двічі)

Та й не пригорне жи батько жи, та й не при..., не пригорне ма(ти). (двічі)

Та й тільки той пригорне жи, та й що й ду..., що й думає жи бра(ти). (двічі)

Та й стояв явір ой над водою, на воду схилився,
Та й на козака ой незгодонька, козак зажурився. (двічі)

Ой не хилися, ой ти, яворе, ще ж ти зелененький,
Ой не журися, ой козаченько, ти ще молоденький. (двічі)

Та ой як мені не хилитися? Вода корінь....

Та нема гірш нікому же, та як тій, як тій сиротині,
Та ніхто не пригорне же та й при ли- , при лихій годи(ні). (двічі)

Та й не пригорне ж батько же, та й не при-, не пригорне мати,
Та й не пригорне батько же, та й не при-, не пригорне ма(ти).

Та й тілько той пригорне же, та й що ду-, що думає брати же,
Та й тілько той пригорне же, та й що ду-, що думає бра(ти).

Та й налетіли гуси та й з дале-, з далекого краю же,
Та й налетіли гуси та й з дале-, з далекого кра(ю).

...............................
Та посилає ой пан-хазяїн,
А й у поле й орати.

Ой у поле орати,
Та дає йому ой пару волів
Ше й батіг поганяти.

Ше й батіг поганяти,
Та оре наймит, та оре бідний,
Ой на шлях поглядає.

Ой на шлях поглядає,
Та усі люди а обід несуть,
А хазяйки немає.

Ой хазяйки немає,
Та доора…

Усі гори зеленіють, (двічі)
Де багаті жито сі(ю(ь).

Одна гора тільки чорна, (двічі)
Де сіяла бідна вдо(ва).

Де сіяла, волочила, (двічі)
Слізоньками примочи(ла).

Роди, Боже, пшениченьку, (двічі)
Щоб було що на зимо(ньку) .