Цифровий архів фольклору

Сидів голуб на берьозі,
А мой милой на конє,
Ой помер, помер мой мильонок,
В чужой, дальньой сторонє.

В чужой дальньой сторонє, ох,
Не журися же, моя мила,
Не здихай так тяжело.

Не здихай так тяжело,
Ох і як же тобі дружка й жалко,
Забувай січас його.

Забувай січас його,
Ох і я дружка не забуду,
Пока скроються мої глаза.

Пока скроються ж мої глаза,
Ох і серце кров'ю же оболлється,
Грудь сов'яне ж як трава.

Грудь сов'яне й як трава,
Грудь сов'яне ж, ще й посохне,
Не розцвєтєт нєкогда.

Не розцвєтєт нєкогда,
Ох і я по кладвищі гуляла,
Не боялася ж нічєго.

Не боялася нічєго,
Ох і а чого мнє здєсь бояться,
Здєсь мой милой схороньон.

Здєсь мой милой схороньон,
Ох і на йом памятнік тяжолой,
В дев’яносто ж сємь пудов.
(Ще й облито серебром.)

В дев’яносто ж сємь пудов,
…

Ой ходив донець, та й сім год по Дону,
Ой на восьмом году сам додому йду.

На восьмом году сам додому йду,
Ой не сам же я йду, ше й коня веду.

Не сам же я йду, ше й коня веду,
А обняла ночка возлє лєсочка.

Обняла ночка возлє лєсочка,
А прив’язав коня возлє явора.

Прив’язав коня возлє явора,
А й сам ложився спать возлє коника.

Сам ложився спать возлє коника,
Ой чи спав, чи не спав та й прокинувся.

Чи спав, чи не спав та й прокинувся,
А прилізла к єму лютая змія.

"Чи ти спиш, донець, а чи так лежиш,
А й уставай, донець, я правду скажу.

Уставай, донець, я правду скажу,
А я правду скажу про твою жену.

Шо твоя жена у розброд пішла,
А коні вороні порозпродала.

Коні вороні порозпродала,
А й синів-соколів порозогнала".

Пішов же донець по своїм добру,
Ой жена молода ворота одчиня.

Жена молода ворота одчиня,
Ой шапочки не зняв, "здоров" не сказав.

Шапочки не зняв, "здоров" не сказав,
Ой жені молодій з плєч головку зняв.

Пішов же донець по своїм добру,
А й коні вороні по станках стоять.

Коні вороні по станках стоять,
А сини-соколи за столом сидять.

Заплакав донець, головку обняв,
А й шо лютій змії віроньки дав.

Ой у неділю рано синє море грало,
Ой виряжала мати дочку в чужу стороно(чку).

В чужу стороночку, між чужії люди:
"Ой хто ж тебе, дитя моє, там жаліти бу(де)?".

"Пожаліють, ненько моя, та й чужії люди,
Робитиму, годитиму, добре мені бу(де).

Ой робила, робила, робота немила,
Кажуть люди ше й говорять: "Сирота ліни(ва)".

Ой ти думаєш, ненько моя, шо я тут паную,
Прийди, ненько, подивися, як я тут горю(ю).

Ти думаєш, ненько моя, шо я тут не плачу,
За дрібними слізоньками стежечки не ба(чу).

Ой зорву я з рожі квітку та й пущу на воду,
Пливи-пливи з рози квітка аж до мого ро(ду).

Пливла, пливла з рожі квітка та й стала крутиться,
Ждала, ждала мати дочку та й стала жури(ться).

Пливла, пливла з рожі квітка та й стала потопати,
Ждала, ждала мати дочку, стала помира(ти).

Розлилися води на чотирі броди,
Приїзжає дочка в гості через чотири го(ди).

Старша доїзжає менша зустрічає:
"Чи ти чула, моя сестро, в нас неньки нема(є)".

"Ой чого ж ти, сестро моя, письом не писала,
Поки ненька ріднесенька в постелі лежа(ла)?".

"Ой того ж я, моя сестро, письом не писала,
Шо в тій чужій сторононьці та й не горюва(ла)".

"А я б тоскувала-перетоскувала,
Ой може б я свою неньку в постелі заста(ла).

Не застала б я в постелі, застала б на лавці,
Розказала б своє горе своїй рідній ма(мці)!".

Чого не прийшов, як місяць зійшов, як я тебе ждала,
Чи коня не мав, чи стежки не знав, чи мать не пускала? (двічі)

І коня я мав, і стежку я знав, і мати пускала,
Найменша сестра, бодай не зросла, сіделце сховала. (двічі)

А старша сестра сідельце найшла, братіку віддала:
"На, братік, сідло та їдь у село, й де дівчина ждала!". (двічі)

Через річеньку й невеличеньку схочу - перескочу,
Ой віддай мене, моя ж матінко, за кого я схочу. (двічі)

Як віддавала й приказувала в гостях не бувати:
"А якщо прийдеш, моя ж донечко, то вижену з хати". (двічі)

Терпіла я год, терпіла два, третій не стерпіла:
Перетворилась в сиву й зозулю, в гості ж полетіла. (двічі)

Полем летіла, землю крапала дрібними сльозами,
Лісом летіла, гілля ламала білими руками. (двічі)

Прилетіла в сад, сад зельонєнький, сіла на калину,
Сіла та й кує, ще й розказує, як жить на чужині. (двічі)

Над віконечком сидить матінка, рушник вишиває,
А найменший брат стоїть у дверях ружжо заряжає: (двічі)

"Ой дозволь мені, моя матінко, ту зозулю вбити,
Бо вона кує, жалю завдає - я не можу жити". (двічі)

"Не дозволю, сину, не дозволю я ту зозулю вбити,
Бо цій зозулі, як моїй дочці, на чужині жити". (двічі)

"Ой ти, зозуля, ой ти, сивая, перестань кувати,
А якщо дочка, дочка рідная, то іди (лети) до хати". (двічі)

Отдала й мене матінка й моя,
За великої й гори,
Ой заказала, заговорила,
Щоб сім год не ходи(ла).

Не пішла я й год, не пішла я й два,
А на третій скучила, егей,
Не пішла я й год, не пішла я й два,
А на третій скучи(ла).

Я й ...схватючи, перелетючи,
Сивою й зозулею, егей,
Я й ...тючи, перелетючи,
Сивою й зозуле(ю).

Буду й кувати, не промовляти,
Щоб не пізнала мати, егей,
Буду й кувати, не промовляти,
Щоб не пізнала й ма)ти)

(Та й вийшла мати, воду брати,
Стала зозулю зганяти,
Ой ти, зозуля, ой ти сивая,
Чом так рано куєш?

Я й не зозуля, я й не сивая,
Я ваша дитина.)

Ой журавко, журавко, (двічі)
Чого кричиш щоранку?

Ой як мені не кричать,(двічі)
Як високо вилітать?

Ой високо, високо (двічі)
Клєн-дерево й од води.

Ой далеко, далеко (двічі)
Отець, ненька од мене.

Ой хоть вони далеко, (двічі)
Так згадають легенько.

Тоді вони згадають, (двічі)
Як обідать сідають.

Тоді мене спом'януть, (двічі)
Як ложечки розкладуть.

Одна лишня ложечка: (двічі)
"Ой десь наша дочечка.

Ой десь наше дитятко (двічі)
Як на морі утятко".

Утя плава та й кряче, (двічі)
Дитя служе та й плаче.

Утя плава по морю, (двічі)
Дитя служе по горю.

Не дай Боже заболіть (двічі)
Та й нікому пожаліть.

Не дай Боже помирать (двічі)
Та й нікому поховать.

І вітер не віє, листя не колише,
Тільки братик до сестриці часто листа пише. (двічі)

– Сестро, моя сестро, сестро-українка,
Чи привикла, моя сестро, на чужбіні жити? (двічі)

–Хоч я й не привикла, треба привикати.
Дала мати гірку долю, треба горювати. (двічі)

Мати, моя мати, де ж тебе узяти?
Чи на тебе, моя мати, маляра найняти? (двічі)

Маляра найняла, матір змалювала,
Поставила на покуті та й плакати стала. (двічі)

І вітер не віє, листя не колише,
Тільки братик до сестриці часто листа пише. (двічі)

Недобрая годинонька була, як матуся свого сина й била,
Й а син неньці ой покорився, ой у ніженьки ой уклонився,
"За що ж мене, ой моя мати, би(ла)?"

"Як будеш ти мене, мати, бити, та й піду я на чужину жити,
А й піду я на чужину, ой там я же молод та й не загину,
А я ж молод, ой парень не жона(тий)."

"Ой вернися, мій сину, вернися, та в голубий жупан одягнися,
А й нехай я подивлюся, ой слізоньками ой умиюся,
Чи є кращий ой козак на Вкраї(ні)?"

Виходила всі тьомні лужечки, витоптала круті бережечки,
Та й не найшла ой сина свого, ой тільки найшла ой слідок його,
Де дитина ой рідна походи(ла).

"Ой зорву я кленовий листочок, та й накрию синовой слідочок,
Що б і пташки ой не літали, ой щоб зозулі та й не кували,
Синового ой сліду ж не топта(ли)."

Тече річечка невеличечка, схочу – перескочу,
Віддай же мене, моя матінько, за кого я схочу,
Віддай же мене, моя матінько, за кого я схочу.

Як віддавала, наказувала в гості не ходити,
А якщо прийдеш, моя донечко, то й вижену з хати,
А якщо прийдеш, моя донечко, то й вижену з хати.

Терпіла годок, терпіла другий, третій не зтерпіла,
Перетворилась в сиву зозулю, знялась, полетіла,
Перетворилась в сиву зозулю, знялась, полетіла.

Гаєм летіла, гілля ламала сизими крилами,
Гаєм летіла, землю кропила дрібними сльозами,
Гаєм летіла, землю кропила дрібними сльозами.

Прилетіла в гай та й сіла на край, та й стала кувати,
Вийшов з хати брат, на порозі став ружжо заряжати,
Вийшов з хати брат, на порозі став ружжо заряжати.

Дозволь, матінько, дозволь рідная, цю зозулю вбити,
Бо вона кує, жалю завдає, гірко в світі жити,
Бо вона кує, жалю завдає, гірко в світі жити.

Не дозволю я тобі, синку мій, цю зозулю вбити,
Бо цій зозулі, як нашій сестрі, на чужині жити,
Бо цій зозулі, як нашій сестрі, на чужині жити.

Та й забєлєли снєжки,
Та й по битой дорожке,
та й по крутой горє.

Та й по крутой горє,
Та й заболєло тєло,
Ой солдатськоє бєло,
Та й в чужой сторонє.

Та й в чужой сторонє,
Та й ніхто не заплаче
По солдатському тєлу,
А й ні брат, ні сестра.

Та й ні брат, ні сестра,
Та хіба той заплаче
По солдатському тєлу,
Та й товариш його.

Та й товариш його,
Та й, товаришу вірний,
Ой ти, братіку рідний,
Та й либонь я помру.

Та й либонь я помру,
Та й зроби мєні, брате,
Ой, вірний товаришу,
Та з клен-дерва ой труну.

Та з клен-дерва труну,
Та й нашо тобі, брате,
Та з клен-дерва (взяти,
Та в дубовій лежати).

Вилітала галка з глибокого балку же,
Та й вилітала друга з зеленого же лу(га).

А сіла-впала галка на високій сосні же,
Та й на високій сосні, на гілці розко(шній).

Ой не хилися, гілко, бо так мені гірко же,
Та й не хилися, сосно, бо так мені же то(шно).

А тошно сиротині на чужій вкраїні же,
Та й на чужому краю, де роду нема(є).

А тіки мене роду — два братіки з роду же,
Та ой ті прибувають в десятому же го(ду).

Ой прибудьте, браття, у неділю вранці же,
Та ой вип'ємо, браття, горілки по ча(рці).

А чогось мені, браття, горілка не п'ється же,
Та коло мого серця як гадина в'є(ться).

Та совила гніздечко, де моє сердечко же,
Та й совила другоє, де сердечко же мо(є).

Ой на Вкраїні висока могила,
Ой на могилі червона калина. (двічі)

На могилі червона калина,
Ой на калині чорний ворон кряче. (двічі)

На калині чорний ворон кряче,
Ой на чужбині сиротина плаче: (двічі)

"Я й недавно сиротою стала,
Ой багато горенька й узнала. (двічі)

Ой казали мені вражі люде:
"Вийди заміж - добре тобі буде". (двічі)

А я людську воленьку ввольнила,
Вийшла заміж, головку втопила. (двічі)

Ой, утопила в глибоку криницю,
Вийшла заміж за горьку п'яницю. (двічі)

Шо п’яниця все п'є та гуляє,
А прийде додому - як не б'є, то лає. (двічі)

Сам лягає у кроваті спати,
Мене заставляє голубів ганяти. (двічі)

Ой не літайте, голуби, по хаті,
Та й не розбудіте милого з кроваті. (двічі)

А я знаю, коли розбудити,
Ой як стане сонечко сходити. (двічі)

Уставай, Ваня, моє милування,
Вже готове для тебе вмивання. (двічі)

Шо вода в тазочку та ще й у садочку,
Рушничок біленький висить на кілочку. (двічі)

Стоять тобі вареники в маслі.
Стоїть тобі горілочка в пляшці. (двічі)

А єсть тобі білі паляниці,
Задля тебе, горкого п'яниці. (двічі)

Став Ваня з кроваті вставати,
Стала його мила в вікно вилітати. (двічі)

"Ой чого ж ти, мила, в вікно вилітаєш,
Хіба ж ти моїх жартів не приймаєш?" (двічі)

"Ой як би ж я та жарти приймала,
То вже б давно в могилі лежала". (двічі)

Ой по морю, морю, по тихой воді,
Там плавали, плавали аж два лебеді.

Там плавали, плавали аж два лебеді,
Та й не лебеді - два парня молоді.

На одному парню шапка по брова,
На другому парню лєнта голуба.

Лєнта голубая розвивається,
За козаком дєвіца побивається.

Не спобивайсь, дєвіца, ти ще молода,
Літа не минули, розпрощаємся.

Ой, місяцю, місяцю, й товаришу мой,
Розсвєти доріженьку до вдовушки в двор.

А у вдовушки, вдовушки дєвка молода,
Ходе по кімнаті, чеше волоса.

Чеше волоса, ще й приглажує,
Сестрицям-подруженькам ще й наказує (переказує):

"Сестриці-подруженьки, слушайте мєня,
Не виходьте замуж в чужиї края.

Нє виходьтє замуж в чужиї края,
Чужая сторонушка нєвесьолая".

Ой журавко, журавко,
Ой журавко, журавко,
Чого кричиш та й щоранку?

Ой як мені не кричать,
Ой як мені не кричать,
Як високо та й вилітать?

Ой високо, високо,
Ой високо, та й високо,
Клен-дерево та й од води.

Клен-дерево од води,
Як листячко ой опаде,
За водою та й попливе.

Тоді ненька згадає,
Тоді ненька згадає,
Як обідать та й сідає.

Одна лишня ложечка,
Одна лишня та й ложечка,
Та й десь моя та й донечка.

Одбилася од роду,
Одбилася од роду,
Як той камінь у воду.

Упав камінь та й лежить,
Упав камінь та й лежить,
На чужбині гірко жить.

Не шуми ж ти, луже, осокою дуже,
Не завдавай жалю, що я в чужім краю.

Не завдавай жалю, шо я в чужім краю,
На чужій країні, як на пожарині.

На чужій країні, як на п[у]ожарині,
Ніхто й не пригорне при лихій годині.

Ніхто й не пригорне при лихій годині,
Не пригорне батько, не пригорне мати.

Не пригорне батько, не пригорне мати,
Тільки той пригорне, що думає брати.

Тільки той пригорне, шо думає брати,
Налетіли гуси з далекого краю.

Ой орьол, ти й орьол, сизокрилий орьол,
Чи літав ти, й орьол, на Вкраїнушку дамой? (двічі)

Чи літав ти, й орьол, на Вкраїнушку дамой,
Ой чи бачив ой ту дівчину, котра журиться за мной? (двічі)

Котра журиться, ще й печалиться,
І за мною, серденям, побивається. (двічі)

В мене батько, як цвіт, зав'язав мені мені світ,
А матуся, як зоря, та й рано заміж оддала. (двічі).

Рано заміж оддала,
У великую сім'ю та й у чужую сторону. (двічі)

(А велика сім'я вся вечерять сіда,
А мене молоду посилають по воду.

А я по воду йшла, усміхалася,
А з водою ішла, прислухалася.)

Щось у хаті гомонить, мати сину говорить:
"Чом горілочки не п'єш, чом ти жіночки не б'єш?" (двічі)

(Як горілочки пить, то головка болить.
Нащо жіночку бить? вона вміє все робить.

І спекти, і зварить, і до мене говорить.)

Та й стояв явір ой над водою, на воду схилився,
Та й на козака ой незгодонька, козак зажурився. (двічі)

Ой не хилися, ой ти, яворе, ще ж ти зелененький,
Ой не журися, ой козаченько, ти ще молоденький. (двічі)

Та ой як мені не хилитися? Вода корінь....

Як піду я в ліс по дрова та й зрубаю йолку,
Завів мене дурний розум в чужу, в чужу стороно(ньку). (двічі)

А в чужій же сторононьці ні отца, ні неньки,
Тільки в саду вишневому співа, співа солове(йко). (двічі)

Як зорву я з рожі квітку та й пущу на воду,
Пливи, пливи, з рожі квітка, аж до, аж до мого ро(ду). (двічі)

Пливла, пливла з рожі квітка та й стала крутиться,
Ждала, ждала мати дочку та й ста-, та й стала жури(ться). (двічі)

Ой летів орел та через море,
Та й подай мо…, ой подай море пити.

Ой подай море же пити, ой,
Ой горе ж тому коза…, ой козакові
Та й на чужби…, а й на чужбині жити.

Ой на чужбині жити, ой,
Та й ішов козак доро…, та й дорогою
Та й ой сів на, ой-ой сів на могилі.

Та ой сів на могилі, ой,
Та й сидячи на, ой на могилі
Ой сорочку, ой сорочку латає.

Ой сорочку й латає, ой,
Ой прийшла к йому дівчи…, ой дівчинонька
Та й стиха й про…, ой стиха же промовляє.

Та стиха промовляє, ой:
«Ой скажи, скажи коза…, ой козаченько
Та що сього…, ой що сьогодні за день?

Ой що сьогодні за день, ой?».
«Ой а сьогодні субо…, ой суботонька
Ой а завтра, ой а завтра неділя.

Ой а завтра неділя, ой!».
«Ой чого ж в тебе коза…, ой козаченько
Та й сорочка, та й сорочка не біла?.

Та й сорочка не біла, ой?".
«Ой не біла та й не біла, та не буде біла,
Мати стара, сестра мала, дівчина далеко.»

Ой матінко-зірко, як у строку гірко,
Куди хилять, то й хилюся, бо я всих бою(ся). (двічі)

Ой матінко-пава, тепер я пропала,
Що ти мене туди дала, де я не бува(ла).

Ой матінко моя, тепер я не твоя,
Хіба ж тоді твоя буду, як строку добу(ду) .(двічі)

Ой вийду на гору та й гукну додому,
Вари, мати, вечеряти та й на мою до(лю).(двічі)

Варила, варила, небагато трошки,
Нема ж тобі, моя доню, ні миски, ні ло(жки). (двічі)

Ой матінко-зоре, яке мені горе,
Не доїсти, не допити, ні сісти спочи(ти). (двічі)