​​Як піду я в ліс по дрова

Ох піду я в ліс по дрова, наламаю лому,
Завів мене мій миленький ой в чужу, в чужу ж стороно(ньку). (двічі)

Ой чужая сторононька – ні батька, ні неньки,
Тільки в саду зеленому ой поють, поють соловей(ки). (двічі)

Пойте, пойте, соловейки, всими голосами,
А я піду в сад зелений, ой вмиюсь, вмиюся ж сльоза(ми). (двічі)

Як зорву я з рози квітку та пустю на воду,
Пливи, пливи, з рози квітка, аж до, аж до мого ж ро(ду). (двічі)

Пливла, пливла з рози квітка та й стала крутиться,
Вийшла мати воду брати та й ста.., та й стала журить(ся).

«Ой чого ж ти, з рози квітка, та й рано сов’яла,
Чого ж моя рідна дочко, так ра.., так рано зов’я(ла)?».

Як піду я в ліс по дрова, наламаю лому,
Завів мене дурний розум й у чу-, й у чужу й сторо(нку). (двічі)

А в чужій же сторононьці – ні батька, ні неньки,
Тільки в саду вишневому співав, співав соловей(ко). (двічі)

Співай, співай, соловейку, всіма голосами,
А я піду в сад вишневий, вмиюсь, вмиюся й сльоза(ми). (двічі)

Як піду я в ліс по дрова, нала-, наламаю глоду,
Завів мене дурний розум й у чу, й у чужу сторо(ну).

А в чужій же сторононьці ні й о-, ні й отця, ні неньки,
Тільки в саду вишневому поють, поють солове(йки).

Пойте, пойте, соловейки, трьома, трьома голосами,
А я піду в сад вишневий, вмию-, вмиюся сльоза(ми).

Як зірву я з рожі квітку, та й пу, та й пущу на воду,
Пливи, пливи, з рожі квітка, аж до мо-, аж до мого ро(ду).

(Пливла, пливла з рожі квітка, та й стала кружиться,
Вийшла мати воду брати, та й стала журиться.)

Як піду я в ліс по дрова та й зру.., та й зрубаю кльона,
Завів мене дурний розум на чу.., на чужу сторон(ку). (двічі)

На чу.., на чужій сторонці не ба.., не батька, не неньки,
Тільки в саду вишневому поють, поють соловей(ки). (двічі)

«Пойтє, пойтє, соловейки, трьома, трьома голосами,
А я вийду та й заплачу дрібни.., дрібними сльоза(ми). (двічі)

Як зірву я з рози квітку та й ки.., та й кину на воду,
Пливи, пливи, з рози квітка, та й до, та й до мого ро(ду)». (двічі)

Пливла, пливла з рози квітка та й ста.., та й стала крутиться,
Вийшла мати воду брати та й ста.., та й стала (дивиться) питать. (двічі)

«Ой чого ж ти, з рози квітка, так ра.., так рано зів’яла,
Як попала в чужі руки та й го.., та й горя зазна(ла)». (двічі)

Як піду я в ліс по дрова та й зрубаю йолку,
Завів мене дурний розум в чужу, в чужу стороно(ньку). (двічі)

А в чужій же сторононьці ні отца, ні неньки,
Тільки в саду вишневому співа, співа солове(йко). (двічі)

Як зорву я з рожі квітку та й пущу на воду,
Пливи, пливи, з рожі квітка, аж до, аж до мого ро(ду). (двічі)

Пливла, пливла з рожі квітка та й стала крутиться,
Ждала, ждала мати дочку та й ста-, та й стала жури(ться). (двічі)

Як піду я в ліс по дрова, наламаю лому,
Завіз мене мій миленький в чужу, у чужу сторо(ну). (двічі)

А чужая сторононька – ні батька, ні неньки,
Тільки в саду зеленому поють, поють соловей(ки). (двічі)

Пойте, пойте, соловейки, всіма голосами,
А я піду в сад зелений, вмиюсь, вмиюся сльоза(ми). (двічі)

Зірву, зірву з рози квітку та й пущу на воду,
Пливи, пливи з рози квітка аж до, аж до мого ро(ду). (двічі)

Пливла, пливла з рози квітка та й стала кружитись,
Вийшла мати воду брати та й ста… та й стала жури(тись). (двічі)

Ой чого ти, з рози квітко, так рано зів’яла,
Ой чого ж ти, моя доню, така, така стара ста(ла)? (двічі)

Як піду я в ліс по дрова, наламаю (лому),
Завіз мене мій миленький в чужу, в чужу й стороно(ньку).

А в чужій сторононці ні батька, ні неньки,
Только поють в саду зеленом солов’ї, поють соловей(ки)

Пойте, пойте соловейки всими голосами,
А я вийду в сад зелений, вмию… вмиюся сльоза(ми).

Як зломлю я з рози квітку, та й пустю на воду.
Пливи, пливи, з рози квітка, аж до, аж до мого дом(у).

Плила, плила з рози квітка та й стала кружиться,
Вийшла й з хати стара й мати та й ста… та й стала жури(ться).

“Ой, чого ж ти, моя доню, така стара стала?
Чи тя милий не кохав же, чи свекруха й обіжа(ла)?”

І милий кохав, і свекруха не обіжала,
Знать судьба моя такая, рано, рано й старой ста(ла).

Як піду я в ліс по дрова, назбираю лози,
Завів мене дурний розум на чу.., на чужу сторон(ку).

А в чужій же сторіноньці ні батька, ні неньки,
Тільки в саду вишневому співа, співа соловей(ко).

Ви не пойте, соловейки, всіма голосами,
Як я сяду та й заплачу дрібни.., дрібними сльоза(ми).

Ой по полю жито пополам з травою,
Чи будеш журитись, матінко, за мною?

Ой буду журиться, ще й серденько в‘яне,
А хто ж мене, моя доню, до смерті догляне?

Гарно скрипка грає, бубон вибиває –
Мати рідну дочку заміж виряжає.

Гарно скрипка грає, ще й міднії труби –
Мати дочку виряжає, там де чужі люди.

Оставляю мамо найменшого брата:
Буде в тебе, моя мамо, невесела хата.

Буде в тебе, мамо, невесела хата,
Не будуть ходити хлопці ще й дівчата.

Згадай мене, мамо, хоч раз у вівторок,
А я тебе ізгадаю на день разів сорок.

Згадай мене, мамо, в неділю встаючи,
А я тебе ізгадаю, дрібні сльози ллючи. (двічі)

Зеленая вишня з-під кореня вийшла,
Віддали мене заміж, де я не привична. (двічі)

Ой вийду на гору та й гляну додолу.
– Вари, мамко, вечерю ще й на мою долю. (двічі)

– Варила, варила – не много й не трошки.
Нема ж тобі, доню, ні миски, ні ложки. (двічі)

– Згадай мене, мамо, хоч у раз у вівторок,
А я ж тебе, мамо, – на день разів сорок. (двічі)

Ти думаєш, мамо, що я тут не плачу,
За гіркими сльозами я світа й не бачу. (двічі)

Ти думаєш, мамо, що я тут паную,
Прийди подивися, як я тут горюю. (двічі)

Ой відтіль гора, ой відтіль друга, схочу – перескочу,
Ой віддай мене, моя матінко, за кого я схочу. (двічі)

Ой як віддала та й приказала в гості не ходити,
ー А якщо прийдеш в гості до мене, то вижену з хати. (двічі)

Ой пройшов годок, ой пройшов другий – в гості не ходила,
Перетворилась сивой зозулей, до роду летіла. (двічі)

Туди летіла – гілля ламала тонкими руками,
Назад летіла – гірко плакала дрібними сльозами. (двічі)

Край віконечка сидить матінка, рушник вишиває,
А найменший брат на порозі став, ружйо заряжає. (двічі)

ー Дозволь, матінко, дозволь, рідная, цю зозулю вбити,
Бо вона кує, жалю завдає – гірко в світі жити. (двічі)

ー Не дозволю я, син мій рідненький, цю зозулю вбити,
Бо цій зозульці, як моїй дочці, на чужбині жити. (двічі)