Як піду я в ліс по дрова та й зрубаю кльона

Ох піду я в ліс по дрова, наламаю лому,
Завів мене мій миленький ой в чужу, в чужу ж стороно(ньку). (двічі)

Ой чужая сторононька – ні батька, ні неньки,
Тільки в саду зеленому ой поють, поють соловей(ки). (двічі)

Пойте, пойте, соловейки, всими голосами,
А я піду в сад зелений, ой вмиюсь, вмиюся ж сльоза(ми). (двічі)

Як зорву я з рози квітку та пустю на воду,
Пливи, пливи, з рози квітка, аж до, аж до мого ж ро(ду). (двічі)

Пливла, пливла з рози квітка та й стала крутиться,
Вийшла мати воду брати та й ста.., та й стала журить(ся).

«Ой чого ж ти, з рози квітка, та й рано сов’яла,
Чого ж моя рідна дочко, так ра.., так рано зов’я(ла)?».

Як піду я в ліс по дрова, наламаю лому,
Завів мене дурний розум й у чу-, й у чужу й сторо(нку). (двічі)

А в чужій же сторононьці – ні батька, ні неньки,
Тільки в саду вишневому співав, співав соловей(ко). (двічі)

Співай, співай, соловейку, всіма голосами,
А я піду в сад вишневий, вмиюсь, вмиюся й сльоза(ми). (двічі)

Як піду я в ліс по дрова, нала-, наламаю глоду,
Завів мене дурний розум й у чу, й у чужу сторо(ну).

А в чужій же сторононьці ні й о-, ні й отця, ні неньки,
Тільки в саду вишневому поють, поють солове(йки).

Пойте, пойте, соловейки, трьома, трьома голосами,
А я піду в сад вишневий, вмию-, вмиюся сльоза(ми).

Як зірву я з рожі квітку, та й пу, та й пущу на воду,
Пливи, пливи, з рожі квітка, аж до мо-, аж до мого ро(ду).

(Пливла, пливла з рожі квітка, та й стала кружиться,
Вийшла мати воду брати, та й стала журиться.)

Як піду я в ліс по дрова, та й зламаю розу,
Завів мене дурний розум на чу-, на чужу сторо(нку). (двічі)

А на чужій сторононьці ні батька, ні неньки,
Тільки в саду вишневому співа, співа соловей(ко).

Спивай, спивай, соловейко, всими голосами,
А я піду в сад вишневій заллюсь, заллюся сльоза(ми). (двічі)

Як піду я в ліс по дрова та й зрубаю йолку,
Завів мене дурний розум в чужу, в чужу стороно(ньку). (двічі)

А в чужій же сторононьці ні отца, ні неньки,
Тільки в саду вишневому співа, співа солове(йко). (двічі)

Як зорву я з рожі квітку та й пущу на воду,
Пливи, пливи, з рожі квітка, аж до, аж до мого ро(ду). (двічі)

Пливла, пливла з рожі квітка та й стала крутиться,
Ждала, ждала мати дочку та й ста-, та й стала жури(ться). (двічі)

Як піду я в ліс по дрова, наламаю лому,
Завіз мене мій миленький в чужу, у чужу сторо(ну). (двічі)

А чужая сторононька – ні батька, ні неньки,
Тільки в саду зеленому поють, поють соловей(ки). (двічі)

Пойте, пойте, соловейки, всіма голосами,
А я піду в сад зелений, вмиюсь, вмиюся сльоза(ми). (двічі)

Зірву, зірву з рози квітку та й пущу на воду,
Пливи, пливи з рози квітка аж до, аж до мого ро(ду). (двічі)

Пливла, пливла з рози квітка та й стала кружитись,
Вийшла мати воду брати та й ста… та й стала жури(тись). (двічі)

Ой чого ти, з рози квітко, так рано зів’яла,
Ой чого ж ти, моя доню, така, така стара ста(ла)? (двічі)

Як піду я в ліс по дрова, наламаю (лому),
Завіз мене мій миленький в чужу, в чужу й стороно(ньку).

А в чужій сторононці ні батька, ні неньки,
Только поють в саду зеленом солов’ї, поють соловей(ки)

Пойте, пойте соловейки всими голосами,
А я вийду в сад зелений, вмию… вмиюся сльоза(ми).

Як зломлю я з рози квітку, та й пустю на воду.
Пливи, пливи, з рози квітка, аж до, аж до мого дом(у).

Плила, плила з рози квітка та й стала кружиться,
Вийшла й з хати стара й мати та й ста… та й стала жури(ться).

“Ой, чого ж ти, моя доню, така стара стала?
Чи тя милий не кохав же, чи свекруха й обіжа(ла)?”

І милий кохав, і свекруха не обіжала,
Знать судьба моя такая, рано, рано й старой ста(ла).

Як піду я в ліс по дрова, назбираю лози,
Завів мене дурний розум на чу.., на чужу сторон(ку).

А в чужій же сторіноньці ні батька, ні неньки,
Тільки в саду вишневому співа, співа соловей(ко).

Ви не пойте, соловейки, всіма голосами,
Як я сяду та й заплачу дрібни.., дрібними сльоза(ми).

Вітер віє та вітер повіває ж,
Ой мати ж дочку ой про жи.., ой про життя питає.

Спитай, мати, та сірого ж да й утяти ж,
Ой сіре ж утя ой на мо.., ой на морі ночує.

Сіре утя та на морі ночує ж,
Ой воно ж моє ой все го.., ой все горечко чує.

Перве горе – та свекруха лихая ж,
Ой друге ж горе – ой дити.., ой дитина мала.

Друге горе – та дитина малая ж,
Ой третє ж горе – ой мій ми.., ой мій милий ревни(вий).

Третє горе – та мій милий ревнивий,
Ой їде ж в поле, ой у поле й ора(ти).

Їде в поле та й у поле й орати ж,
Ой бере ж мене ой волів, ой волів поганя(ти).

Гей, воли, та воли ж половії ж,
Ой прошли ж мої ой літа ж, ой літа й молодії.

Ой піду я в ліс по дрова, наламаю лому,
Завів мене дурний розум на чу…, на чужу старонку. (двічі)

Ой в чужиї стороненьки ни батька й ни неньки,
Тільки в саду (гаю) вишневому пают, пают салавейки. (двічі)

Пойте, пойте, соловейки разними галасами,
А (ох) я вийду в сад зелений – зальюсь, зальюся слязами. (двічі)

Ой зірву я с рози квітку та постю на воду:
«Пливи, пливи, з рози квітка, й до мо..., до мого ти роду». (двічі)

Ой пливла да пливла квітка та й стала кружитца,
Вийшла з хати стара ненька, та й ста…, та й стала журитца. (двічі)

«Ой чого ж ти, з рози квітко, так рано зів’яла,
Ой чого ж ти, моя доню, така, така стала? (двічі)

Чи синів ти поженила, чи дочок віддала,
За чужою рабатою така, така стара стала?» (двічі)