All the hills are turning green

Усі гори зеленіють, (двічі)
Де багаті жито сіють.

Одна гора стоїть чорна, (двічі)
Де сіяла бідна вдова.

Де сіяла, волочила, (двічі)
Слізоньками примочила.

А всі гори зеленіють, ой всі гори зеленіють,
Тільки одна гора чор(на).

Тільки одна гора чорна, (двічі)
Де сіяла бідна вдо(ва).

Де сіяла, волочила, (двічі)
Слізоньками примочи(ла).

Десь взялася чорна хмара, (двічі)
Голівонько ж моя й бідна.

Та й упала зіма біла, (двічі)
Голівонько ж моя й бідна.

Де ж я буду зімувати, (двічі)
Своїх діток годува(ти)?

«Ой, братіку-соколоньку, (двічі)
Прийми ж мене на зімонь(ку)».

«Ой, сестричко-перепілко, (двічі)
Коли ж в тебе діток скілько?»

«Ой, братіку, не лякайся, (двічі)
Моїх діток не цурай(ся).

Як ти сядеш обідати, (двічі)
То я своїх діток вишлю.

Ідіть, діти, ідіть з хати, (двічі)
Сяде дядько обідати.

Не так дядько, як дядина, (двічі)
Вона сичіть, як гадина».

Поки дядько пообіда (двічі)
Діти батька одвідають.

«Встаньте, тату, встаньте з ями, (двічі)
Горе жити коло мами.

Встаньте, тату, встаньте з гробу, (двічі)
Горе жити коло роду».

Усі гори зеленіють, усі гори зеленіють,
Де багаті жито сіють.

Одна гора тільки чорна,
Де сіяла же бідна вдова.

Де сіяла, волочила,
Слізоньками й примочила.

Ой братічок-соколочок,
Возьми мене на зімоньку.

Ой сестричко-перепілко,
Скажи стільки в тебе діток?

В мене діток всього пʼяток,
….
(Твоїх діток надо годувати,
Сім парів волів мати.

Не нада сім пар волів мати,

Буду сама годувати.

Ідіть дітки, ідіть з хати,
Сіда дядько вечеряти.

Пішли діти у долину,

Шукать батькову могилу.

Вставай, тато, вставай з гроба,
Як нам тяжко жить без роду,

Не так дядько як дядина,
Гудить вона як гадина.

Вставай тато, вставай з могили,
Як нам трудно жить на чужбині.)

Усі гори зеленіють, (двічі)
Тільки одна ж гора чорна.

Тільки одна гора чорна, (двічі)
Й де сіяла ж бідна вдова.

Де сіяла, волочила, (двічі)
Слізоньками ж примочила.

Чорна хмара насуває, (двічі)
Сестра з братом розмовляє.

Ой братіку-сокілоньку, (двічі)
Й возьми мене ж на зімоньку.

Ой по лану, по лану, да ще й по діброві.
Попросилися ночувать солдати ой до вдови. (двічі)

Ой удово молода, продай коням сіна,
– Солдатики ви мої, я ще не косила. (двічі)

– Ой удово ж удово, ой дай коням овса,
– Солдатики ви мої, я не сію, не орю.(двічі)

– Я й не сію, не орю, сім год без мужа живу,
А вже ж восьмая зима, як і горюю я сама.

– Ой удово, удово, хіба ж не познала?
Як ти мене, молодця, в службу виряжала. (двічі)

Розмалюсєньке дитя на руках держала.
І шитим білим рукавом сльози утирала. (двічі)

(Ой у неділю рано-пораненько,
Ой да мати сина да вольно) проклинала.

Ой проклинала, да все проч одсилала:
"Ой да й іди, синку, ой же да ступай проч од мене.

Да ступай проч од мене,
Ой не возлюблєна же да ой жена й у тебе".

"Ой да не лай, мати, бо я сам добре знаю,
Ой з вороного коня ой же да сіделечко маю.

Ой да ізвечора як коня й осідлаю,
Ой да й опівночі же а й з двора виїжджаю".

Віють вітри, вітри буйовиє,
Ой ідуть дощі, дощі заливниє.

Синє море сильно розлилося,
Ой уже мені, парню молодому, на горе пошлося.

Да ясно-красно жи й а де сонечко сходить,
А низенько, низенько й захо(дить).

Низенько заходить,
Да славний парєнь, да й уже ж він жонатой
Да й до дівчи-, до двічини хо(дить).

До дівчини ходить,
Да ой не ходи жи да до мене, й козаче,
Бо й уже жи ти, бо вже ти жона(тий).

Уже ти жонатий,
Та як будеш да до мене ой ходити,
Да й убий сво-, й убий свою жонку.

.