Digital archive of folklore

Раніше, коли дівчина виходила заміж, був такий дуже хороший звичай: старша дружка водила наречену, ходили із шишками, заходили у двір до родичів, до сусідів, кланялися, запрошували на весілля і давали шишку, а із-заді чоловік десять ішло дівчат, дружки, які співали пісні. Ось ми зараз їх проспіваєм.

Ой по нашій вулиці роза цвіте,
Молодая Галочка заміж іде.
Ой казала Галочка: «Заміж й не піду»,
Ой казала Галочка: «Погуляю,
Русою косою пома(ю)». У!

(Ой) ішли же дружечки рядочком,
Та ж повз вишневеньким садочком,
Та й зломили гілочку зелененьку,
Уквітчали Галочку молоде(ньку). У!

Ой брязнули ключики на кілочку,
Та сплелися коники на місточку,
Подивися, Вітєчка, у віконце,
Їде твоя Галочка як те со(нце). У!

Ой скупіє тихочани, скупіє,
Построяли вулиці тісніє,
Ні проїхати, ні пройти,
Молодую Галочку провести. І!

(Тихочани – походить від назви однієї з частин с. Некременне – Тихощина – Л.Д.).

Прибирайся, матінко, прибирайся,
Та й до себе гостей сподівайся,
Застилай столи ще і лавки,
Їдуть дружечки-панян(ки).

Їдуть і дружечки-панянки,
Нашої Галочки городян(ки).

Весілля продовжується. Наречених зустрічають батьки, поздоровляють, і починаються знову співи весільних пісень.

(Ой жаль) мені хорошого двору,
Ой жаль мені хорошого двору,
Що нікому ходити по ньо(му).

Одній Галочки було б ходити,
Одній Галочки було б ходити,
Та й та пішла на людей роби(ти).

Та й та пішла на людей робити,
Та й та пішла на людей робити,
Свекрусі та свекрові годи(ти).

Ой свекрусі та й не й угодила,
А свекрусі та й не угодила,
Постіль білу та й не застели(ла).

А свекрові та й не й угодила,
А свекрові та й не й угодила,
На коника та й не підсади(ла).

Їсти хочу, аж серденько в’яне,
Їсти хочу, аж серденько в’яне,
Ріжу хліба, а свекруха ла(є):

«Ти ж, донечко, ще в нас не робила,
Ти ж, донечко, ще в нас не робила,
Кусок хліба ще й не зароби(ла)».

Якби моя рідна ненька знала,
Якби моя рідна ненька знала,
Вона б мені вечерять присла(ла).

Вона б мені вечерять прислала,
Вона б мені вечерять прислала,
Чи місяцем, чи зірнице(ю).

Чи місяцем, чи зірницею,
Чи місяцем, чи зірницею,
Чи братиком, чи сестрице(ю).

Червоная калинонька, не хилися,
Молодая Галочко, не журися,
Ми ж тую калиноньку підведемо,
Ми ж тебе, Галочко, не дамо.

Старший боярин ласий,
Украв кусок м’яса,
Під стил заховався,
М’ясом запихався.
Якби дружки не дивилися,
Всі б бояри подавили(ся). И!

Од столу до порога,
Втоптана дорога,
Бояри втоптали,
Помиї хльоптали.
Старший не напився,
З головою втопив(ся).

(На) комині кружка стояла,
А в ту кружку кішка настяла.
Подайте ту кружку,
Напоїть старшу друж(ку).

Так, після жартівливих веселих частівок настає сумний період на весіллі: роздівають наречену – знімають фату дві жінки, напинають її платочком, а фату держать над головою і приспівуючи:

Покрівочка плаче,
Покрівочка плаче,
Покриваться хоче.
Не так покриваться,
Як поцілуваться.

Так, в кінці весільного ритуалу дружки прощаються з нареченою, приспівуючи:

Прощай, прощай, Галочка, ми вже йдемо,
Ми вже твоє дівування з собой беремо,
Ми вже того Вітєчку даримо.

Після цієї прощальної пісні молодь уже більш не приймала участі у весіллі – уже гуляло старше покоління. Там і жартували, там і вульгарили, от. А молодь од цього, од цього ограждали.

Я в середу родилася, кажуть люди «горе».
Не піду я за старого – бо борода коле. (двічі)

А піду я за такого, шо він має вуса,
Він на мене кивне-моргне, а я засміюся. (двічі)

Мила сіни, мила хати, та й засміялася,
Вийшла мати із кімнати та й здогадалася. (двічі)

ー Знаю, доню, знаю, люба, чого ти смієшся –
Полюбила козаченька та й не признаєшся. (двічі)

ー Люби, доню, люби, доню, та й не ошибайся,
Козак гарний, чорнобривий, щоб не насміявся. (двічі)

Ой ви, люди-вороги, вороги,
Та не переходьте дороги,
Та нехай перейде вся родина,
Щоби була Галочка щасли(ва). У!

(О)й гаю мій, гаю, густесенький – непрогляну,
Випустила голубчика, тепер його не спіймаю. (двічі)

А хоть я і спіймаю, та уже ж не такого,
Не прийдеться любов його (ж) та й до серденька мого. (двічі)

Травиченька шаль-шаль, прийди, миленький, сам-сам,
Темної ночі, ясної зорі (ж) та й до мене молодої. (двічі)

Щоб і шпори не брязчали, щоб собаки не гарчали,
Щоби матінка не знала (ж) з ким я сю ніч ночувала. (двічі)

По той бік гора, по другий друга,
Поміж тими крутими горами сходила зоря. (двічі)

Ой то й не зоря, ой то ж не ясна,
Ой то ж моя молода дівчина по воду пішла. (двічі)

А за нею я, як за зорею,
Сірим конем понад чистим полем за дівчиною. (двічі)

ー Дівчино моя, напій же коня ,
З рубленої нової криниці, з повного відра. (двічі)

ー Якби я твоя, взяла б я коня,
Взяла б коня за шолковий повід та й напоїла. (двічі)

ー А в мене нема ні кола, ні двора,
Тільки в полі стоїть кущ калини, та й та не цвіла. (двічі)

Ой у полі дуб зелений, ніхто його й не зрубав,
Під тим дубом зелененьким козак дівку вговоряв.

ー Не плач, дівко, не плач, красна, не плач, ягодка моя,
Я й поїду у край далекий, возьму замуж за себе.

Копав, копав криниченьку неділеньку-дві,
Любив козак дівчиноньку не людям – собі,
Ой жаль, жаль, непомалу любив дівчину змалу,
Любив дівчину змалу, любив та й не взяв,
Ой жаль, жаль.

А вже ж тая криниченька замутилася,
А вже ж тая дівчинонька зажурилася,
Ой жаль, жаль, непомалу любив дівчину змалу,
Любив дівчину змалу, любив та й не взяв.

Один веде за рученьку, другий за рукав,
Третій стоїть, гірко плаче – любив та й не взяв,
Ой жаль, жаль, непомалу любив дівчину змалу,
Любив дівчину змалу, любив та й не взяв,
Ой жаль, жаль.

Ой зірву я з рози квітку та й пустю на море,
Пливи, пливи, з рози квітка аж до, аж до мого дому. (двічі)

Ой чого ж ти, з рози квітка, на морі зів’яла,
Ой чого ж ти, моя доню, така, така стара стала? (двічі)

А в чужої сторононьки ні отца, ні неньки,
Тільки в саду вишневому поють, поють соловейки. (двічі)

Шумлять верби в кінці греблі, що я й насадила,
Не бачила миленького, що я й полюбила.

Не я його полюбила, полюбила мати,
Вона ж мені і звеліла рушнички давати.

Перший дала, другий дала, на третьому стала,
А четвертий, білесенький – рученьки зв'язала. (двічі)

Ой гаю, гаю, зелений гаю,
Любила хлопця з чужого края. (двічі)

Любила хлопця півтора року,
Поки не знали сусіди збоку. (двічі)

А як узнали розчарували,
Бодай сусіди щастя й не мали. (двічі)

За сінечками, за дверечками,
Стоїть кроватка з подушечками. (двічі)

На той кроватки Галя лежала,
На правой ручки платок дєржала. (двічі)

Прийшов же Ваня із дому п’яний:
ー Дивися, Галю, я твій коханий. (двічі)

Коло млину крем’янина, зацвіла калина,
Захотіла в саду спати молода дівчина. (двічі)

Ой де ж вона захотіла – поміж яблуньками,
Ждала ж вона козаченька з чорними бровами. (двічі)

Кличе мати вечеряти, а донька не чує,
Де не з милим чорнобривим, там і заночує. (двічі)