Digital archive of folklore

Ой наступила та чорна хмара, став дощ накрапать,
Ой там зібралась бідна голота до корчми гулять. (двічі)

Пили горілку, пили налівку, ще й мед будем пить,
А хто з нас, братци, буде сміяться, того будем бить. (двічі)

Стоїть же дука, ряба гадюка, насміхається:
«Ой за що, за що бідна голота напивається?» (двічі)

Ой бере дуку за чуб, за руку, третій в шию б’є:
«Ой не йди, не йди, ти вражий сину, де голота п’є». (двічі)

Хмарка наступає, ой да й хмарка наступає,
Батько й, батько й дочку лає.

Батько дочку лає, ой да й батько дочку лає,
Гулять, гулять не пускає.

Мати горе знає, ой да й мати горе знає,
Гулять, гулять і пускає.

« Гуляй, доню, гуляй, ой да й гуляй, доню, гуляй,
Поки, поки молода.

Як будеш старая, ой як будеш старая,
Дити.., дитина малая.

Обіллють тебе сльози, обіллють тебе сльози,
Як калиноньку морози.

Обсядуть тебе діти, обсядуть тебе діти,
Як калиноньку цвіти».

Ой хмелю ж мій, хмелю, хмелю зелененький,
Де ж ти, хмелю, зиму зимувався, що й не розвивався? (двічі)

Ночував я нічку, й ночував я другу,
Ночував я у тої вдовиці, шо сватати буду. (двічі)

А вдовине серце, як осіннє сонце,
Воно світе, світе та не гріє, ще й холодом віє. (двічі)

«Я ж тебе, жінко, не лаю, я ж тебе, жінко, питаю,
Які були гості у моєму домі, у моєму домі без мєня?» (двічі)

«Був Микита із села, старий шпендель з хутора,
Командир Михайло, главний запєвайло, главний запєвайло, з города». (двічі)

«Я ж тебе, жінко, не лаю, я ж тебе тіки питаю,
А що пили гості у моєму домі, у моєму домі без мєня?» (двічі)

«Пив Микита самогон, старий шпендель перегон,
Командир Михайло, главний запєвайло, пив зі мною молодою коньячок». (двічі)

«Я ж тебе, жінко, не лаю, я ж тебе тіки питаю,
А шо їли гості у моєму домі, у моєму домі без мєня?» (двічі)

«Їв Микита гусака, старий шпендель утака,
Командір Михайло, главний запєвайло, їв зі мною молодою індюка». (двічі)

«Я ж тебе, жінко, не лаю, я ж тебе тільки питаю,
А де спали гості у моєму домі, у моєму домі без мєня?» (двічі)

«Спав Микита за столом, старий шпендель під столом,
Командір Михайло, главний запєвайло, спав зі мною молодою під бочком». (двічі)

«Я ж тебе, жінко, не лаю, я ж тебе предупреждаю,
Щоб не було гостей у моєму домі, у моєму домі без мєня». (двічі)

Ой піду я в ліс по дрова, наламаю лому,
Завів мене дурний розум на чу… на чужу сторон(ку).

На чужій же сторононьці ні отця, ні неньки,
Тільки в саду вишневому поють, поють соловей(ки).

Пойтє, пойтє, соловейки, всима голосами,
А я піду в сад вишневий, вмиюсь, вмиюся слєзой. (двічі)

Вітер віє, ой вітер віє, ой вітер повіває,
Ой мати ж дочку да й про горе ж питає.

«Скажи, доню, ой скажи ж, доню, ой яке ж в тебе горе?
«Ой спитай, мати, да й сизого гуся(ти).

Сизе гуся, да й сизе гуся, да й по морю плаває,
Ой воно ж моє да й усе ж горе зна(є).

Перше горе, ой перше ж горе –що й дитина малая,
Ой друге ж горе – що свекруха лиха(я).

Друге горе, ой друге горе, що й свекруха лихая,
Ой третє ж горе – що й милий покида(є).

Їде милий, ой їде милий да й у поле орати,
Ой бере ж мене да й волів поганя(ти).

Ой гей, воли, ой гей, воли, ой гей, круторогі,
Ой верніться да й літа да ще й чорниє бро(ви).

Правой ручкой, ой правой ручкой да й волів поганяла,
Ой лєвой ручкой да й сльози ж витира(ла)».

(На вгороді верба рясна),
Там стояла дівка красна.

Вона красна, ще й вродлива, (двічі)
Її доля не щаслива.

Її доля не щаслива, (двічі)
Нема того, що любила.

Нима його та й не буде, (двічі)
Розраяли його люди.

Розраяли, розсудили, (двічі)
Щоб ми в парі не ходили.

А ми в парі ходить будем, (двічі)
І друг друга любить будем!

Посіяла огірочки близько над водою,
Сама буду й поливати дрібною сльозою. (двічі)

Ростіть, ростіть, огірочки, в чотирі листочка,
Не бачіла й миленького чотирі годочка. (двічі)

А на п’ятий побачіла, як череду гнала,
Не посміла й сказать: «Здравствуй», бо мати й стояла. (двічі)

А я йому: «Здравстуй», він міні – нічого,
Махнув біленьким платочком: «Будь, мила, здорова».

«Будь мила й здорова, да я виїзжаю,
Приступи ближче до коня, з коня поцилую». (двічі)

«Ой щоб тебе цилувала лихая й година,
Через тебе одцуралась вся моя й родина.

Одцурався батько, одцурась мати,
Іще той не одцурався, що сватати брався».

Під тим дубом криниця стояла,
Під тим дубом криниця стояла.

З той криниці дівка воду брала,
З той криниці дівка воду брала.

Та й пустила золоте відерце,
Та й пустила золоте відерце.

«А хто ж моє відерце достане,
А хто ж моє відерце достане.

Той за мною на рушничок стане,
Той за мною на рушничок стане».

Обізвався козак молоденький,
Обізвався козак молоденький.

«А я ж твоє відерце достану,
А я ж твоє відерце достану.

Із тобою на рушничок стану,
Із тобою на рушничок стану».

А всі гори зеленіють, ой всі гори зеленіють,
Тільки одна гора чор(на).

Тільки одна гора чорна, (двічі)
Де сіяла бідна вдо(ва).

Де сіяла, волочила, (двічі)
Слізоньками примочи(ла).

Десь взялася чорна хмара, (двічі)
Голівонько ж моя й бідна.

Та й упала зіма біла, (двічі)
Голівонько ж моя й бідна.

Де ж я буду зімувати, (двічі)
Своїх діток годува(ти)?

«Ой, братіку-соколоньку, (двічі)
Прийми ж мене на зімонь(ку)».

«Ой, сестричко-перепілко, (двічі)
Коли ж в тебе діток скілько?»

«Ой, братіку, не лякайся, (двічі)
Моїх діток не цурай(ся).

Як ти сядеш обідати, (двічі)
То я своїх діток вишлю.

Ідіть, діти, ідіть з хати, (двічі)
Сяде дядько обідати.

Не так дядько, як дядина, (двічі)
Вона сичіть, як гадина».

Поки дядько пообіда (двічі)
Діти батька одвідають.

«Встаньте, тату, встаньте з ями, (двічі)
Горе жити коло мами.

Встаньте, тату, встаньте з гробу, (двічі)
Горе жити коло роду».

Ой вербо, вербо, де ж ти зросла,
Що твоє листячко й вода знесла?

Ой знесла, знесла, тиха й вода,
А я молода, як ягода.

А я молода, як ягода,
Не піду замуж не рік, не два.

А піду замуж аж п’ятого,
За п’яниченьку, проклятого.

А кажуть люди, що він не п’є,
Він щовечора із корчми йде.

Чом ти не прийшов, як місяць зійшов, як я тебе ждала,
Чи коня не мав, чи стежки не знав, мати не пускала? (двічі)

Ой коня я мав, і стежку я знав, і мати пускала,
Найменша сестра, бодай не зросла, сідельце сховала. (двічі)

А менша сестра, сідельце знайшла, коника всідлала,
«Поїдь, братіку, до дівчиноньки, вона ж тебе ждала». (двічі)

Тече річенька й невеличенька, схочу й перескочу,
«Ой віддай мене, моя матінко, за кого я схочу». (двічі)

Як віддавала й наказувала в гостях не бувати,
«Ой ти прийдеш, моя донечко, то й вижену з хати». (двічі)

Терпіла я год, терпіла я два, на третій не стерпіла,
Перекинулась в сиву зозулю, знялась, полетіла. (двічі)

Полем летіла, поле росила дрібними сльозами,
Лісом летіла, гілля ламала білими руками. (двічі)

Як прилетіла до матінки в сад, та й стала кувати,
А мати в кімнаті платок вишивала та й стала плакати. (двічі)

«Ой мамо моя, ще й ріднесенька, порадь що робити?
Зозуля кує, спати не дає, хочу її вбити». (двічі)

«Ой ти, сину мій, ще й ріднесенький, не бий зозулинку,
Бо тій зозульці, як нашій дочці, на чужій сторонці». (двічі)

Там, де явір круто в’ється, з-під каміння б’є вода,
Там дівчина воду брала, чорнявая, молода. (двічі)

Брала воду відеречком, розмовляла з козаком,
Личко біле, брови чорні, як та кров із молоком. (двічі)

«Ти, дівчино, ти щаслива, в тебе батько й мати є,
Рід великий, хата нова, а що в хаті – все твоє. (двічі)

А я бідний безталанний: степ широкий – то мій край,
Сабля, люлька – вся родина, сивий коник – то ж мій брат». (двічі)

Світи, світи, місяченьку, та й на той перелаз, (двічі)
«Прийди, прийди, мій миленький, до мене ще хоч раз,
Світи, світи, місяченьку, та й на той перелаз,
Прийди, прийди, мій миленький, до мене ще хоч раз».

«Я до тебе більш не прийду, нехай той інший йде, (двічі)
Єсть у мене дівчінонька, вона мене всьо жде,
Я до тебе більш не прийду, нехай той інший йде,
Єсть у мене дівчінонька, вона мене всьо жде.

Був я, був я, дівчінонько, у вишневом саду, (двічі)
Чув я, чув я, як присягалась козаку другому,
Був я, був я, дівчінонько, у вишневом саду,
Чув я, чув я, як присягалась козаку другому».

«Ой якби ж я крила мала, да й солов’я очі, (двічі)
Я б до тебе прилетіла посеред півночі,
Ой якби ж я крила мала, да й солов’я очі,
Я б до тебе прилетіла посеред півночі.

Я б до тебе прилетіла, біля тебе сіла, (двічі)
Я б же ж тобі, козаченько, всю правду сказала,
Я б до тебе прилетіла, біля тебе сіла,
Я б же ж тобі, мій миленький, всю правду сказала.

Шоб ті трави повсихали, шо рано так росли, (двічі)
Шоб ті люди щастя не знали, шо нас розлучили,
Шоб ті трави повсихали, шо рано так росли,
Шоб ті люди щастя не мали, шо нас розлучили».

«Маруся, Маруся, скучно за тобою,
Не один я вечір простояв з тобою. (двічі)

Не один я вечір, не одну неділю,
На тебе, Марусю, маю всю надію». (двічі)

По садочку ходжу, коня в руках водю,
Через рідню матір нежонатий ходю. (двічі)

Через рідню матір, через рідні сестри,
Не можу Марусю до себе привести. (двічі)

Ой прийшла Маруся, стала у куточку,
«Прийми, чужа мати, за рідную дочку». (двічі)

«А я дочок маю, чужих не приймаю,
А я сина маю, за тебе не дам я». (двічі)

Ой вийди, ой вийди, Оксано чорнобрива, на тебе в садочку жде козак.

Оксана ластівкой у гай полетіла і тихо розмову начала:
«Куди, коза,к їдеш, куди виїжжаєш, на кого ти кидаєш мене?» (двічі)

«Кидаю, Оксано, людям на розмову, а сам їду славу добувать»,
А дівчина плаче: «Вернися, козаче, я буду чекати тебе». (двічі)

Ой гарна я, гарна, як тая горлиця, (двічі)
А за мной хлопці йшли гей-гой, (двічі)
А за мной йшли хлопці, як дощові хмари.

Ой піду ж до кума, поки куми нема, (двічі)
Налий же, куме, горілки, (двічі)
Налий же горілки, шоб я була п’яна,
Налий же, куме, горілки, (двічі)
Налий же горілки, шоб я була п’яна.

А в нашого Яна викопана яма, (двічі)
Бив мене Янко мій гей-гой, (двічі)
Бив мене мій Янко, шо я була п’яна,
Бив мене Янко мій гей-гой, (двічі)
Бив мене мій Янко, шо я була п’яна.

Не сіяно, не орано ᅳ само жито роде,
Не чарую козаченька ᅳ сам до мене ходе.

Не я його чарувала, чарувала мати,
З-під явора корінь рвала, до серденька й клала.

З-під явора корінь рвала, до серденька клала,
Цим я тебе, козаченько, та й причарувала.

Ой у саду, у садочку чорна рута сходе…