Digital archive of folklore

Зелененький огірочок, жовтенький цвіт
Чого в тебе, Марусе, невеселій вид?

Невеселій вид,
Розсердився мій батенько та й на мене.

Та й на мене,
Не так батько, не так мати, як меньча сестра.

Як меньча сестра,
Віддай, віддай, мій батенько, сестрицю з двора.

Сестрицю з двора,
Бо вже вона прогуляла молоді літа.

Молоді літа,
По вгороду й вітер віє, вгору сонце йде.

Вгору сонце йде.
Молодая та й Маруся на пораду йде.

(На пораду йде,
Порадь, порадь мій батенько, порадь же мене.
Чи приймеш мене?

Одрізана скиба хліба, та й не притулю.
А як прийдеш повінчана, то я не прийму.)

Смородина та й не ягода, (двічі)
Чом руточка та й не квіточ(ка)?

Чом руточка та й не квіточка? (двічі)
Чом Маруся та й не дівоч(ка)?

Чом Маруся та й не дівочка? (двічі)
Чом у неї та й не кісочка?

Чом у неї та й не кісочка? (двічі)
Шолком вона та й заплете(на).

Шолком вона та й заплетена, (двічі)
Сріб(лом)-золотом та й обведе(на).

Сріб(лом)-золотом та й обведена, (двічі)
Наїхала молоді бояр(и).

Наїхала молоді бояри, (двічі)
Сріб(ло)-золото та й обібра(ли).

Сріб(ло)-золото та й обібрали, (двічі)
А Ванюші коня підкува(ли).

А Ванюші коня підкували, (двічі)
А в Ванюші коник воронень(кий).

А в Ванюші коник вороненький, (двічі)
Перескочив у гай зеленень(кий).

Перескочив у гай зелененький, (двічі)
А в Марусі та ще й вороніш(ий).

А в Марусі та ще й вороніший, (двічі)
Перескочив у гай зеленіший.

Катерина вечерю варила, (двічі)

До вечері стиха говорила: (двічі)

«Кіпи, кіпи, вечеронька, стиха, (двічі)

Щоб не було від милого лиха». (двічі)

Вже й вечеря стиха докіпає, (двічі)

А мій милий на поріг ступає. (двічі)

«Здраствуй, мила, здраствуй, чорнобрива, (двічі)

Чия в тебе на руках дитина?» (двічі)

«А у мене циганочка була, (двічі)

Вона в мене це дитя забула». (двічі)

«Брешиш, мила, брешиш, чорнобрива, (двічі)

Бо циганська не така дитина. (двічі)

Бо циганська дитина чорненька, (двічі)

А у тебе на руках біленька». (двічі)

Із вечора свічечка горіла, (двічі)

А до ранку мила задубіла. (двічі)

А матінка умивається, (двічі)
До батенька теліпається.

А в батенька теліпається, (двічі)
Горілочка у бочоночку.

Давай, мати, ключі від комори, (двічі)
Горілочки давай нам доволі.

А ми звідси та й не підемо, (двічі)
Поки її та й не вип’ємо.

Як ходила та й Марійка по новім току,
Виганяла й селезника на бистру рі(ку).

На бистру ріку,
Пливи, пливи, селезнику, тихо й по воді.

Тихо по воді,
Прибудь, прибудь, мій батеньку, хоть сьодня к міні.

Хоть сьодня к міні,
Та й дай міні порадоньку, бідній сироті.

(Ой гиля, ой гиля гусоньки на став,)

Добрій вечір, дівчино, бо я ще не спав. (двічі)

Ой не спав, ой не спав, не буду ой спати,
Ой подай же, дівчино, повечеряти. (двічі)

Ой у мене вечеря, рибка печена,
Не для тебе, серденько, приготовлена. (двічі)

А ми рибку поїмо, горілочку попʼємо,
Із тобою, середенько, поговоримо. (двічі)

Ой з-за гір, з-за гір та вилітав сокіл, а з-за хутора вилітало два.

Вилітало два та й один одного братом назива:

«Ой ти, брат сокіл, та високо літав, високо літав, шо ж ти там видав?»

«Ой видав я там зелені жита, а в тому житі козака вбито.

А вбито його не теперечка, проросла трава крізь реберечка.»

Яр, яр, поза яром,
Я за яром бувала,
Я майора видала,
А майор молодой,
Пад ним конь вороной,
Сєдло кованоє,
Розмальованоє,
Чорниє сапоги с подборіками,
З поднаборіками…
Ганна Івановна,
Мар’я Михайловна,
Баріня! Чого тобі надов’я?
Чи повара, чи лакея,
Чи Йосипа, чи Овсея,
Баріня?

Ой де ж наша весільная мати?
Ой де ж наша весільная мати?
Треба її пам'ятної дати.

Треба її пам'ятної дати,
Треба її пам'ятної дати,
Щоб уміла гостей шанува(ти).

Щоб уміла гостей шанувати,
Щоб уміла гостей шанувати,
Щоб уміла по чарочки да(ти).

Обіщалась по повнесенькій,
Обіщала по повнесенькій,
Хоч би дала по малесе(нькій).

Хоть маленьку черепошечку,
Хоть маленьку черепошечку,
Промочити нашу душе(чку).

Давай, мамо, наливай!

Мир миром,

Мир миром,
Мир миром,
Пироги з сиром,
Вареники в маслі,
Бояри прекрасні,
Помирі(мось)!

Їхав козак із війноньки, (двічі)
Добирався й до домонь(ку).

Пустив коня на лужочок, (двічі)
Сам ліг спати на часочок.

Наступила чорна хмара, (двічі)
Десь тут взялась дівка брава.

Та й вирвала травиченьку, (двічі)
Та й вдарила по личеньку.

«Вставай, козак, годі спати, (двічі)
Твого коня й не видати.

Ішли турки з татарами, (двічі)
Взяли коня з поводами».

«Нехай беруть − так і буде, (двічі)
Дівку возьму − жалко буде». (двічі)

Брала Галюша льон, льон,

Брала Галюша льон, льон,
Виганяла дружок вон-вон,
Нащо їх збирати,
Як нас виганя(ти).

Глянь же, Галино, крізь калач,
Карими й очима та й не плач.
Та нехай тебе Іванко підведе,
К своєму серденьку призведе.

Серденько, миленький,

Серденько, миленький,
Присунься близенько,
Будем говорити,
Як на світі жити,

Будем промовляти,
Як нам прожива(ти).

Ой ви сусіди, вороги,
Та й не переходьте дороги,
Та нехай перейде родина,
Шоб була щаслива дити(на).

Ой їдь, сестрице, до свекра,
Ой будь, сестрице, багата,
Ой будь багата, як земля,
Ой будь же сильна, як вода,
Ой будь же красна, як кві(тка).

Суботонька, неділенька та як один день,
Сумувала ж та й Галочка увесь і тиждень.

Увесь тиждень,
Ой, як і мені ж сумувати переставати?

Перестати,
Ой, як і мені ж та й батеньком називати?

Називати,
Шо він і мені ж та й батеньком та й не буде.

Та й не буде,
Тільки ж і мені ж на серденьку тяжко буде.

Та й уже ж і, ненько, вже ж не раненько,
Пора нам ділитися,
Шо тобі скринька, мені буде, ненька,
Вся наша й худобонь(ка),
...

Та сидить світилка при стіні,
Та на ній сорочка не її,
Та прийшла сусіда, торкає,
Скидай сорочку, бо смеркає.

Стоїт явір над водою, в воду похилився,
Та й на козака негодонька – козак зажурився. (двічі)

Не хилися, явороньку, ти ще зелененький!
Та й не журися, козаченьку, ти ще молоденький! (двічі)

Не рад явір хилитися – вода корінь миє;
Та й не рад козак журитися – само серце ниє! (двічі)

А старший боярин, як болван,
Та витріщив очі, як баран,

Очі просяниї,
Очі просяниї, брови вівсяниї,
А сам, як корова, сидить, як соло(ма).