Digital archive of folklore

(Сади) мої, та садочки зеленесенькі,
Ой рано цвіли же та й пізно же опадали.

Рано цвіли та й пізно й опадали,
Ой любив милий, а сійчас він спокидає.

Любив милий, а сійчас він спокидає,
Ой мимо ходе же та й у гості не заходе.

Мимо ходе та й у гості не заходе,
Ой хоч і зайде ж так недовго він гостює.

Хоч і зайде, так недовго він гостює,
Ой усю й нічку же він зо мною протоскує.

Долго, долго та й бєлого свєту нєту,
Ой тільки стало та й на зорьку заніматься.

Тільки стало та й на зорьку заніматься,
Ой став же милий усю же правду сознаваться:

«Єсть у мене та й жена й молодая,
Ой єсть у мене ж та й жена же моладая».

Іще сонце не зайшло
Та іще ж сонце не зайшло, не зайшло,
Як зробилась темнота.

Як зробилась темнота,
Та й нещаслива та й дівчина й,
Котра любе козака.

Котра й любе ж козака,
Та й козак сяде та й поїде,
Остаюся я й сама.

Остаюся я сама,
Та й остаюся я сама, я й сама,
Не дівчина ж, не вдова.

Не дівчина й не вдова,
Та й не дівчина й не вдова, не вдова,
Накриточка й молода.

Накриточка ж молода,
Та й накриточка й молода, молода й,
Розпущьоная й коса.

Розпущьоная й коса,
Та й дівчина гречку в’яже,
Вона мені правду й скаже.

А й ти, дубе, дубе, кучерявий дуже,
Шо на тобі ж, дубе, й два голуби гуде. (двічі)

Два голуби гуде, голубка воркоче,
Шо й козак дівчину й покинути хоче. (двічі)

А дівчина плаче: «Не кидай, козаче,
Не кидай самую й мене, молодую. (двічі)

Не кидай самую мене, молодую,
А бери з собою ж мене, молодую». (двічі)

Груша моя, ти же кудрявая,
Ой, когда ти й взойшла, ох і когда виросла?

Ой когда ж ти сойшла й, коли й виросла?
«Я й весною взойшла, ох і літом виросла!

Я й весною взійшла, літом виросла,
Й на крутому бережку ох і поділилася.

На крутом бєрєжку ох і поділилася,
На Дунай, на рєку ох і похилилася.

Понад нашим яром та й пшениченька й ланом
Горою жито й овес.

Горою жито та й овес,
Та й не по любові ж та й не по розмові й,
Мій миленький, та й живеш.

Миленький живеш,
Та й по вулицям ходиш та й пісню співаєш,
Голосочок подаєш.

Голосочок подаєш,
Та й давай же, мила, та й, голубонька й сиза й,
Вишеньками й обсадимо двір.

Вишеньками та й обсадим двір,
Та й шоб не заходів, та й шоб не заносив
Голосочок мій.

Голосочок мій,
Та я вже садила й, та й я вже поливала й,
Не приймаються.

Не приймаються,
Та твій голосочок та, мій милий дружочок,
Почувається.

Туга за тугою, журба за журбою,
Дала мене мати заміж молодою,
Дала ж мене мати заміж молодою.

Дала мене мати за ліс, за діброву,
За ліс, за діброву, за гіркою долю,
За ліс, за діброву, й за гіркою долю.

За лісом не бачу, за горем не чую,
За недобрим мужом дома не ночую,
За недобрим мужом дома й не ночую.

«Пусти мене, милий, до броду по воду,
До броду й по воду, й до рідного роду,
До броду й по воду, й до рідного роду».

«Ой не підеш, мила, й до броду по воду,
Бо розкажеш, мила, й про нашу незгоду,
Бо розкажеш, мила, й про нашу незгоду».

«Ой не буду, милий, не буду й казати ж,
Як будуть питати, то я вийду з хати,
Як будуть питати, то я вийду з хати».

«Чи ти мене, мамо, в куплі не купала,
Чи ти ж мені, мамо, щастя й не давала?
Чи ти мені, мамо, щастя й не бажала?»

«Не раз тебе, доню, я в куплі купала,
Не раз у той купіль доля й заглядала,
Не раз у той купіль доля й заглядала.

Не раз у той купіль доля й заглядала,
А щастя й не дала, бо й сама не мала,
А щастя й не дала, бо й сама не мала».

А в полі й береза, а в полі же кудрява,
Та хто йде - не минає же, березу й ламає. (двічі)

Хто йде - не минає, березу ламає,
Та й горе тому й жити, хто жінки же не має. (двічі)

Горе тому жити, хто жінки не має,
Та іще найгоріше й, хто дві-три кохає. (двічі)

Вийду за ворота й, трава зеленіє,
Та й за харошим мужом жина й молодіє. (двічі)

За харошим мужом жина молодіє,
За розсукиним сином з личенька й марніє. (двічі)

Ой поки ж ми та й стоятимемо,
Ой поки ж ми та й стоятимемо,
Сиру землю та й топтатимемо
Червоними чобіточками,
Золотими підківочками.

Ми думали, ви приїхали,
Ми думали, ви приїхали,
А вони ж пішком прийшли,
Молодого у мішку принесли,
І ноги стирчали - собаки гарчали,
Свашку у корзині, щоб не з’їли свині,
Світилку в коробці, щоб не вкрали хло(пці).

Як погнала я телят по росі,
Та й напав мене вовк у лісі,
Ой доля ти, доля моя, раздоля широкая. (двічі)

А я вовчика злякалася,
За дубочок ісховалася,
Ой доля ти, доля моя, раздоля широкая. (двічі)

А дубочок стрепенувсь, стрепенувсь,
Посипались жолуді в пелену,
Ой доля ти, доля моя, раздоля широкая. (двічі)

Як погнала я телят по росі,
Та й напав мене вовк у лісі,
Ой доля ти, доля моя, раздоля широкая. (чотири рази)

Татарин, братік, татарин,
Продав сестрицю задаром,
Продав сестрицю за так,
А чорні брови пішли так!

Пішла Галя на базар соли купувати,
Вона соли не купила, в шинок заблудила. (двічі)

Вона соли не купила, в шинок заблудила:
«Бідна моя голівонька, шо я й наробила». (двічі)

Возьму ціп – та й на тік жито молотити,
Ударю, не вдарю – на сторону гляну. (двічі)

Всі жінки додому йдуть – моєї не видно,
Трохи перегодом чеше огородом. (двічі)

«Ти думаєш, чоловіче, шо я іду п`яна,
Тричі лізла через тин – ни разу й не впала. (двічі)

Тричі лізла через тин – ни разу й не впала,
Од пояса до рубця спідницю порвала». (двічі)

(А в батенька) Галя на одході,
А в батенька Галя на одході,
Посадила горіх на вгород(і).

«Рости, рости, мій горішичок,
Рости, рости та й розполонися,
Мій батенько, за мной не журись.

Кохай собі та й другу такую,
Кохай собі та й другу такую,
Як викохав мене, молоду(й).