Above our ravine

Понад нашим яром ой пшениченька ланом,
Горою ої й овес.

Горою й овес,
Чом не до любови же, ой чом не до розмови,
Козаче, ої живеш?

Козаче живеш,
До другої ходеш, ой доріженьку топчеш,
Голос подаєш.

Голос подаєш,
Ой обсади, мила, ой голубонька й сива,
Вишеньками двір.

Вишеньками двір,
Та щоб не заходив, ой шоб не заносив
Голосочок мій.

Голосочок мій,
Та вже ж я й садила, та вже й поливала,
Не приймається.

Не приймається,
Та вже ж я любила, та вже ж я кохала,
Не влюбляється.

Понад садом, садом та пшениченька ланом,
Та пшениченька ланом,
Горою, горою овес.

Горою овес,
Да не по правді козаче, не по правді, соколе,
Зі мною, зі мною живеш.

Зі мною живеш,
Да як вечір настане, а як вечір настане,
До другої, до другої йдеш.

До другої йдеш,
Да мені молоденькій, а мені молоденькій,
Жалю, жалю завдаєш.

Понад садом, садом та пшениченька ланом,
Та пшениченька ланом,
Горою, горою овес.

Понад нашим яром та пшениченька ланом, ой,
Ой пшениченька й ла(ном).

То ту пшениченьку та й дівчинонька жала ж, ой,
Ой дівчинонька й жа(ла).

Вона козакові та всю правду й сказала ж, ой,
Ой всю правду ж сказа(ла).

Це ж тобі, козаче, та й три дорожки різні, ой,
Ой три дорожечки різні.

Понад нашим яром пшениченька ланом,
Горою ой овес.

Горою овес,
Ой чом не по правді, молодий козаче,
З дівчиной живеш?

З дівчиной живеш,
По вулиці ходиш, пісеньку співаєш,
Голос подаєш.

Голос подаєш,
Ой обсади, мила, голубонька сива,
Вишеньками двір.

Та й понад нашим(и) яром(и)
Та й пшениченька ланом, гей,
Горою овес.

Горою овес,
Та й не по правді, милой,
Не по правді, соколе, гей,
Зо мною й живеш.

Зо мною живеш,
Та як вечір настане й,
Та вечір-вечірочок, гей,
До другой ідеш.

До другой ідеш,
Та свій голос нєжний,
Та голос невгасимой, гей,
Мені подаєш.

Та й понад нашим яром та й пшениченька й ланом,
Пшениченька жи, а й пшениченька й ла(ном).

Та й молода й дівчина та пшениченьку й жала й,
Пшениченьку жи, а й пшениченьку й жа(ла).

Понад нашим яром
Та пшениченька ланом,
Горою ой овес.

Горою овес,
Та ой чом не по правді же
А, розсукин син, варвар,
Зо мною ой живеш.

Зо мною живеш
Та по йулицям ходиш
А й весьоло ой співаєш,
Голос по…, ой подаєш.

Голос подайош,
Та обсади ж ти, мила,
Та й голубонька сива й
Вишеньками двор.

Вишеньками двор,
Та ой щоб не заходив,
А й вітрець не заносив
Голосочок мой.

Голосочок мой,
Та уже ж я садила же,
А й уже й поливала же -
Не приймається.

Не приймається,
Та уже ж я любила же,
А й уже чарувала -
Не признається.

Понад нашим яром пшениченька ланом, горою овес.

Горою й овес,
Чом не до любові, ой чом не до розмови, мой милой, живеш?

Мой милой живеш,
По вулицям ходиш, пісеньку співаєш, голос подаєш.

Голос подаєш,
Обсади ж ти, мила й, ой голубонька сива, вишеньками двір.

Вишеньками двір,
Уже я й садила, й уже й поливала, не приймаються.

Не приймаються,
Уже я й любила, вже я й розлюбила, не влюбляється.

Понад нашим яром
Та й пшениченька ланом,
Та пшениченька ланом,
Горою овес.

Горою овес,
Та не по правді, козаче,
Не по правді, соколе,
Зо мною живеш.

Зо мною живеш,
Та як вечір настане,
Ой як вечір настане -
До другої йдеш.

До другої йдеш,
...............................
Мені, молоденькій,
Жалю завдаєш.

Та й понад нашим яром,
Ой, пшениченька ланом, горою й овес.

Горою овес,
Та й чом не до любові, ой, чом не до розмови,
Мій милой, живеш?

Мой милой живеш,
Та й по вулицям ходиш, ой, пісеньку співаєш,
Голос подаєш.

Голос подаєш.
Та й обсади ж ти, мила, ой, голубочка сива,
Вишеньками двір.

Вишеньками двір.
А як я вже й садила, ой, як же й поливала,
Не, не приймається.

Понад нашим яром
Та пшениченька ланом,
Горою ой овес.

Горою овес.
Та ой чом не по правді же,
Та розсукин син, варвар,
Зо мною ой живеш.

Зо мною живеш.
Та по уличкам ходиш
Та весьоло ой співаєш,
Голос по..., ой подаєш.

Голос подаєш.
Та обсади ж ти, мила, же
Та й голубонька сива, же
Вишеньками двір.

Вишеньками двор.
Та ой шоб не заходив,
А вітрець не заносив,
Голосочок мой.

Голосочок мой.
Та уже ж я садила же,
Тай уже й поливала же,
Не приймається.

Не приймається.
Та кого ж я любила же,
Та й уже й позабила,
Не признається.

Понад яром, яром пшениченька ланом,
А попід горою комиші з тра(вою).

А попід горою комиші з травою,
Ой там козак ходе, в руках коня во(де).

Ой там козак ходе, в руках коня воде,
Комиш розгортає, водицю шу(кає).

Комиш розгортає, водицю шукає,
Водиця-світлиця, дівка красави(ця).

Понад нашим яром та й клениченька ланом,
Горою овес.

Горою овес,
Чом не до любові, чом не до розмови,
Мой милой живеш?

(фрагмент)

Сади мої, та й садочки зелененькі,
Ей, рано цвіли же та й пізно же й опадали.

Рано цвіли та й пізно й опадали,
Ей, любив милий, а січас він спокидає.

Любив милий, а січас він спокидає,
Ей, мимо ходе же та й у гості не заходе.

Мимо ходе та й у гості не заходе,
Ой хоча зайде же, так недовго він гостює.

Хоч і зайде, так недовго він гостює,
Ей, усю ночку же та й зо мною протаскує.

Усю ночку та й зо мною протаскує,
Ой долго, долго же та й бєлого свєту й нєту.

Долго, долго та й білого свєту нєту,
Ой как стало та й на зорькє заніматься.

Ой как стало та й на зорькє заніматься,
Ой став мой милий та й в дороженьку збираться.

Став мой милий та й в дороженьку збираться,
Ой став мой милий та й усю правду признаваться:

«Єсть у мене та й жена ж молодая,
Ой а в жіночки й дитина малая.»

Ой як сяду край віконця й протів ясного сонця,
Протів ясного сонця й виглядати чорноморця.

Чорноморець з поля їде, шестеро коней веде,
На сьомому вороному й у жупані голубому.

На сьомому вороному й у жупані голубому,
Не поїхав він додому, а поїхав...

Став він коней напувати, стала хвиля прибувати,
Стала хвиля прибувати, чорноморець став втопати.

Чорноморець потопає та й на милую гукає:
"Рятуй, рятуй, моя мила, коли вірно любила!".

"Ой рада б я рятувати, так не вмію я плавати!",
"Біжи, мила, хоч по люди, може жаль кому буде!".

"Біжи, мила, хоч по люди, може жаль кому буде!",
Поки люди ізійшлися, чорноморець утопився.

Ой у лузі та ще й при березі черво..., червона калина. (двічі)

Спородила й молода дівчина й харо..., харошого сина. (двічі)

Ой де ж вона його спородила в зеле..., в зеленій діброві. (двічі)

Та й не дала й тому козакові не ща..., не щастя, не долі. (двічі)

Тільки дала йому, молодому, й біле личко, чорні брови. (двічі)

Було б тобі, моя рідна мати, тих брів, тих брів не давати,
Було б тобі, моя рідна мати, щастя, щастя й долю дати.

Розвивайся а ти, старий дубе, завтра, завтра мороз буде. (двічі)

Я й морозу та ще й не боюся й завтра, завтра розів’юся. (двічі)

Собирайся, молодий козаче, завтра похід буде. (двічі)