Посіяла жито

Ой з-за гори та ой з-за гори ой вітер повіває,
Ой мати дочку ой про життя пита(є).

Спитай, мати, ой спитай, мати, ой сірого утяти,
Ой сіре утя ой на морі ночу(є).

Сіре ж утя, ой сіре ж утя ой на морі ночує,
Ой воно ж моє ой все горенько чу(є).

Перве горе, ой перве горе – ой дитина малая,
Ой друге горе – ой свекруха лиха(я).

Третє горе, ой третє горе – ой мій милий ревнивий,
Ой що сам їде ой у поле ора(ти).

Ой що сам їде, ой що сам їде ой у поле орати,
А мене бере ой воли поганя(ти).

Ой гей, воли, та ой гей, воли, ой сірії половії,
Ой пройшли мої ой літа молоді.

(Ой у неділю рано-пораненько,
Ой да мати сина да вольно) проклинала.

Ой проклинала, да все проч одсилала:
"Ой да й іди, синку, ой же да ступай проч од мене.

Да ступай проч од мене,
Ой не возлюблєна же да ой жена й у тебе".

"Ой да не лай, мати, бо я сам добре знаю,
Ой з вороного коня ой же да сіделечко маю.

Ой да ізвечора як коня й осідлаю,
Ой да й опівночі же а й з двора виїжджаю".

Віють вітри, вітри буйовиє,
Ой ідуть дощі, дощі заливниє.

Синє море сильно розлилося,
Ой уже мені, парню молодому, на горе пошлося.

Зеленая вишня з-під кореня вийшла,
Віддали мене заміж, де я не привична. (двічі)

Ой вийду на гору та й гляну додолу.
– Вари, мамко, вечерю ще й на мою долю. (двічі)

– Варила, варила – не много й не трошки.
Нема ж тобі, доню, ні миски, ні ложки. (двічі)

– Згадай мене, мамо, хоч у раз у вівторок,
А я ж тебе, мамо, – на день разів сорок. (двічі)

Ти думаєш, мамо, що я тут не плачу,
За гіркими сльозами я світа й не бачу. (двічі)

Ти думаєш, мамо, що я тут паную,
Прийди подивися, як я тут горюю. (двічі)