Виряджала мати сина

Ой умру я, вмру я, та й буду дивиться,
Ой чи буде мій батенько за мною журиться?

Батько зажурився, на стіл похилився,
Коли б дочку поховати, худобу забрати?

Ой умру я, вмру я, та й буду дивиться,
Ой чи буде моя ненька за мною журиться?

Ненька зажурилась, на стіл похилилась,
Коли б дочку поховати, діточок забрати?

Ой умру я, вмру я, та й буду дивиться,
Ой чи буде моя ж сестриця за мною журиться?

Сестра зажурилась, на стіл похилилась,
Коли б сестру поховати, буду й двір минати.

Ой умру я, вмру я, та й буду дивиться,
Ой чи буде ж мій миленький за мною журиться:

Милий зажурився…

Повій, вітре, ой, буйнесенький з глибокого яру,
Прилинь, прилинь та, мій миленький, з далекого краю.

Ой, рад би я повіяти – яр дуже глибокий,
Ой, рад би я та й прилинути – край дуже далекий.

А я сваго, ой, миленького, на Дон виряджала,
Дала йому та й зозуленьку, щоб рано ковала.

Дала йому, ой, зозуленьку, сабі салавейка,
Нехай йому та тяжко-важко – мені веселенько.

Летить галка, ой, через балку та й летючи кряче,
Перекажіть та й дівчиноньці, хай вона не плаче.

Перекажіть, ой, дівчиноньці, я тут не журюся,
Нехай вона та заміж іде, а я й оженюся.

Оженила б, ой, тебе, милий, лихая година,
Через тебе, мій миленький, цуралась родина.

Одцурався, ой, батько, одцуралась мати,
Одцурались сестри ще й два рідних брати.

Ой гай, мати, ой гай, ой гай, мати, ой гай зелененький,
Виїжджає з України некрут молоденький.

Виїжджяє шапку, шапку знявши, низенько уклонився:
«Прощавайте, сусідоньки, може з ким бранився».

Хоч бранився, не бра.., не бранився – аби помирився,
Як виїхав на шлях битий – слізоньками вмився.