Повій вітре, буйнесенький

Ой горе тій чайці, горенько ж небозі,
Що вивела чаєняток при битій, при битій дорозі.

Ішли чумаченьки, весело співали,
Стару чайку ізігнали, чаєнят, чаєнят забрали.

А чаєчка в’ється, об доріжку б’ється,
К сирій землі припадає, чумаків, чумаків благає.

(– Ой ви, чумаченьки, ви ще молоденькі,
Верніть міні чаєняток, вони ще маленькі.

– Не вернемо, чайко, не вернем, небого,
Бо забравши чаєнята полетиш у поле.

Лети, чайко, на зелені луки,
Бо вже твої чаєнята набралися муки.

Полети, чайко, на зелені паші,
Бо вже твої чаєнята покипіли в каші).

Ой умру я, вмру я, та й буду дивиться,
Ой чи буде мій батенько за мною журиться?

Батько зажурився, на стіл похилився,
Коли б дочку поховати, худобу забрати?

Ой умру я, вмру я, та й буду дивиться,
Ой чи буде моя ненька за мною журиться?

Ненька зажурилась, на стіл похилилась,
Коли б дочку поховати, діточок забрати?

Ой умру я, вмру я, та й буду дивиться,
Ой чи буде моя ж сестриця за мною журиться?

Сестра зажурилась, на стіл похилилась,
Коли б сестру поховати, буду й двір минати.

Ой умру я, вмру я, та й буду дивиться,
Ой чи буде ж мій миленький за мною журиться:

Милий зажурився…

Розчешу я свої кудрі, сам до дівчини піду, ой,
Пішов же я й до дівчини – сам не знаю, де живе.

Пішов би я й до дівчини – й сам не знаю, де й живе, ой,
Попрошу ж я й товариша, нехай мене проведе.

Попрошу я й товариша й, нехай мене проведе, ой,
А товариш краще й мене, він дівчину й одіб’є.

А товариш краще й мене ж, він дівчину й одіб’є, ой,
Мостять, мостять мостовую й аж до милої двора.

Мостять, мостять мостовую аж до милої двора, ой,
Мостовая й провалилась, а мій милой потонув.

(Мостовая провалилась, а мой милий потонув,
«Ой ви, хлопці-риболовці, закидайте невода,
Та й витягніть миленького, бо холодная вода».)