Та ішов козак дорогою

У містечку Богуславку в Каньовського пана,
Там гуляла Бондарівна, як пишная пава. (двічі)

У містечку Богуславку сидить дівок купка,
Межи ними Бондарівна, як сиза голубка. (двічі)

Прийшов до них пан Каньовський і, шапочку знявши,
Обійняв він Бондарівну та й поцілував. (двічі)

«Ой не годен пан Каньовський мене цілувати,
Тільки годен пан Каньовський мене роззувати». (двічі)

Ой шепнули люди добрі Бондарівні тихо:
«Тікай, тікай, Бондарівно, буде тобі лихо!» (двічі)

Ой тікала бондарівна з високого мосту;
Сама вона хорошая, хорошого зросту. (двічі)

Ой тікала Бондарівна помежи горами,
А за нею два жорніри, з голими шаблями. (двічі)

Ой тікала Бондарівна помежи крамниці,
Прицілився пан Каньовський з срібної рушниці. (двічі)

«Ой чи хочеш, Бондарівно, ізо мною жити,
А чи волиш, Бондарівно, в сирій землі гнити?» (двічі)

«Ой волю ж я, пан Каньовський, в сирій землі гнити,
Ніж з тобою поневолі на цім світі жити». (двічі)

Ой як тільки Бондарівна теє ісказала,
Ой вистрелив пан Каньовський – Бондарівна впала. (двічі)

«Ой ідіте до Бондаря, дайте батьку знати,
Нехай іде свою доньку на смерть виряджати!» (двічі)

«Ой посунув пан Каньовський по столу таляри,
Оце ж тобі, старий Бондар, за личко рум’яне. (двічі)

«Ой, на ж тобі, старий Бондар, таляриків бочку,
Оце ж тобі, старий Бондар, за хорошу дочку!» (двічі)

Ударився старий Бондар об стіл головою:
«Бондарівна, моя доню, пропав я з тобою!» (двічі)

Ой поклали Бондарівну на тесову лаву,
Поки звелів пан Каньовський викопати ямку. (двічі)

Лежить, лежить Бондарівна сутки ще й годину,
Поки звелів пан Каньовський зробить домовину. (двічі)

Ударили в усі дзвони, музики заграли,
А вже ж дівку Бондарівну навіки сховали!

Ой там на горі дівка коней пасла,
Ой вона, пасучи, коней погубила.

Ой вона, пасучи, коней погубила,
Ой шукаючи, сама заблудила.

Ой шукаючи, сама заблудила,
Заблудила вона до нового двора.

До нового двора, ще й до дворянина,
"Ой здорові були, хлопці молодії!

Ой здорові були, хлопц молодії,
Чи не бачили ви коні ворониї?

Чи не бігли сюди коні ворониї?"
"Хоть і бігли вони, не скажем якії".

Ой, коню, мій коню, золотая грива,
Та лети ж ти, мій коню, де дівчина мила. (двічі)

А дівчина мила й у чистому полі,
Та й у чистолі полі, пшениченьку поле. (двічі)

Та пшениченьку поле, бур’ян вибирає,
Та коню вороному під ноги бросає. (двічі)

Та бросай, дівчинонько, бур’ян вибирати,
Та й іди додомоньку постіль білу слати. (двічі)

Та не стели широко, а стели й узенько,
Та не лягай далеко, присунься близенько. (двічі)

А дівчина, дуря, лягла та й заснула,
Козак посміявся, дівчина й не чула. (двічі)

Устала дівчина, як рибонька в’ється,
Козак біля неї лежить та й сміється. (двічі)

На ж тобі, дівчино, два рублі на мило,
Два рублі на мило, а десять на пиво. (двічі)

Пивом напивайся, милом намиляйся,
Шоб ненька не взнала, шоб з личка не спала. (двічі)

Через дві неділі матінка узнала,
Тепер же ти, доню, не жінка, не дівка,
Тепер же ти, доню, людська поговірка.