У містечку Богуславку

У містечку Богуславку в Каньовського пана,
Там гуляла Бондарівна, як пишная пава. (двічі)

У містечку Богуславку сидить дівок купка,
Межи ними Бондарівна, як сиза голубка. (двічі)

Прийшов до них пан Каньовський і, шапочку знявши,
Обійняв він Бондарівну та й поцілував. (двічі)

«Ой не годен пан Каньовський мене цілувати,
Тільки годен пан Каньовський мене роззувати». (двічі)

Ой шепнули люди добрі Бондарівні тихо:
«Тікай, тікай, Бондарівно, буде тобі лихо!» (двічі)

Ой тікала бондарівна з високого мосту;
Сама вона хорошая, хорошого зросту. (двічі)

Ой тікала Бондарівна помежи горами,
А за нею два жорніри, з голими шаблями. (двічі)

Ой тікала Бондарівна помежи крамниці,
Прицілився пан Каньовський з срібної рушниці. (двічі)

«Ой чи хочеш, Бондарівно, ізо мною жити,
А чи волиш, Бондарівно, в сирій землі гнити?» (двічі)

«Ой волю ж я, пан Каньовський, в сирій землі гнити,
Ніж з тобою поневолі на цім світі жити». (двічі)

Ой як тільки Бондарівна теє ісказала,
Ой вистрелив пан Каньовський – Бондарівна впала. (двічі)

«Ой ідіте до Бондаря, дайте батьку знати,
Нехай іде свою доньку на смерть виряджати!» (двічі)

«Ой посунув пан Каньовський по столу таляри,
Оце ж тобі, старий Бондар, за личко рум’яне. (двічі)

«Ой, на ж тобі, старий Бондар, таляриків бочку,
Оце ж тобі, старий Бондар, за хорошу дочку!» (двічі)

Ударився старий Бондар об стіл головою:
«Бондарівна, моя доню, пропав я з тобою!» (двічі)

Ой поклали Бондарівну на тесову лаву,
Поки звелів пан Каньовський викопати ямку. (двічі)

Лежить, лежить Бондарівна сутки ще й годину,
Поки звелів пан Каньовський зробить домовину. (двічі)

Ударили в усі дзвони, музики заграли,
А вже ж дівку Бондарівну навіки сховали!