​На вгороді чернобиль

Летіла зозуля через мою хату,
Сіла на калині та й стала кувати. (двічі)

“Ой ти, зозулино, чого рано куєш?
Чи ти, зозулино, горе моє чуєш?” (двічі)

“Як би не чувала, то я б не кувала,
Тобі б, молоденькій, правди б не казала.” (двічі)

Як піду в садочок, зорву я листочок,
Та й понакриваю милого слідочок. (двічі)

Щоб роса не впала, пташки не блудили,
Щоб мого милого дівки не любили. (двічі)

Одна полюбила та й причарувала,
Несолону рибку вечерять давала. (двічі)

“Вечеряй, вечеряй та й не сомнівайся,
А як нежонатий – зо мной оставайся.” (двічі)

“Єсть у мене жінка, єсть у мене діти,
Раде б моє серце до їх полетіти.” (двічі)

“Тобі, мій миленький, до їх не літати,
Тобі, мій миленький, зо мной привикати.” (двічі)

По-за садом, по-за лугом (двічі)
Та оре милий новим плуг(ом).

Що він оре та й гукає, (двічі)
А чужа мила ж поганя(є).

Чужа мила, чужа мила, (двічі)
Та чужа мила погони(ла).

А своя стоїть за лозами, (двічі)
Та й Умивається сльоза(ми).

А своя мила та й невдана, (двічі)
Та ні до плуга, ні до ра(ла)

Ні до плуга, ні до рала, (двічі)
А й у шиночок боса дра(ла).

У шиночок боса драла (двічі)
Та й під шиночком ночува(ла).

Та орав милий у восени та орав ще й весною,
Та й виорав мій миленький на миску квасолі.

Посадила квасолину та й іду додому,
Заглянула ж у шиночок – п’є милий з кумою.

ー Та хіба тобі ж, кумо моя, та нема дома діла,
Що ти з моїм чоловіком в шиночку засіла?

ー Ой хоч є діло, хоч немає – а й тобі не робити,
А я з твоїм чоловіком мед-горілку пити.

ー Жінко люба, жінко мила, та й іди додому,
Та й навари ж вечеряти, я прийду з кумою.

Та прийшла жінка додомоньку, а в пічі сухі дрова,
Сюди-туди ж обернулась – вечеря й готова.

Насипала борщу, каші, положила ложки,
Одвернулась до порога, заплакала трошки.

ー Жінко люба, жінко мила, та вволи ж мені волю,
Та й постели ж постіль білу, я ляжу з кумою.

Жінка люба, жінка мила та воленьку вволила,
Та й послала ж постіль білу, ряденцем прикрила.