Як була я сім літ удовою

І шумит і гуде зелений байраче,
Не плач, не журися, молодий козаче.

Ой не сам я плачу – плачуть карі очі,
Не дають покою ні вдень і ні вночі.

Чорні брови маю та й не оженюся,
Піду до прийому в солдати наймуся.

В солдати не приймуть – піду утоплюся,
Не топись, козаче, а то душу згубиш.

Не топись, козаче, а то душу згубиш,
Ходім повінчаймось, коли вірно любиш.

Пішли вінчатися – нема попа дома,
Чи твоє нещастя, а моя недоля.

Пішли вінчатися – й нема попа дома,
Чи твоє нещастя, чи моя недоля.

Пішов козак яром, дівка долиною,
Зацвів козак терном, дівка калиною.

Зелений дубочок на яр похилився,
Молодий козаче, чого зажурився?

Молодий козаче, чого зажурився,
Чи воли пристали, чи з дороги збився?

Воли не пристали, з дороги не збився,
Любив я дівчину та й не оженився.

Любив я дівчину та й не оженився,
Любив я другую – посватали люди.

Любив я другую – посватали люди,
Мені ж, молодому, парочки не буде.

Затоплю я свою хату сирими дровами,
Ой як тяжко в світі жити поміж ворогами. (двічі)

Ой як тяжко, ой як важко день за днем проходить,
А жонатий, розпроклятий, до другої ходить. (двічі)

Ой він ходить, ой він ходить, вона його любить,
Вона ж йому, молодому, дружиною буде.

Як прийшов же він додому, став ножик точити,
Його милка, як голубка, стала його просити.

ー Чекай, милий, чорнобривий, хоч одну хвилину,
А я сяду погодую малую дитину. (двічі)

ー Тоді будеш годувати, як на Дунай підеш,
А я піду до Дунаю ножа полоскати. (двічі)

Закувала зозуленька на стодолі на розі,
Заплакала дівчинонька в батька на порозі. (двічі)

Іду яром до криниці, коромисло гнеться,
Чом до мене, моя мамо, ніхто й не пришлеться? (двічі)

ー Багач, доню, не захоче, а бідний не сміє,
Нехай твоя руса коса зіллям зеленіє. (двічі)

Закувала зозуленька на стодолі на розі,
Заплакала дівчинонька в батька на порозі. (двічі)