Головна
Затоплю я свою хату сирими дровами

Затоплю я свою хату сирими дровами

Назва	Затоплю я свою хату сирими дровами
Жанр	Пісні з особистого та родинного життя
Мотив	Вбивство, Зрада, Нещаслива доля
Дата запису	1996 р.
Місце запису	с-ще Троїцьке, Сватівський район, Луганська обл., Україна, Слобожанщина
Виконавці	Надія Андріївна Лукашова (1936)
Збирачi	Олена Руденко
Транскрипція	Юлія Лузан
Колекція	Донецька колекція Степана Мишанича

Слухати аудіо

0:00 0:00

100

Завантажити запис 0Подобається Поділитися

Затоплю я свою хату сирими дровами,
Ой як тяжко в світі жити поміж ворогами. (двічі)

Ой як тяжко, ой як важко день за днем проходить,
А жонатий, розпроклятий, до другої ходить. (двічі)

Ой він ходить, ой він ходить, вона його любить,
Вона ж йому, молодому, дружиною буде.

Як прийшов же він додому, став ножик точити,
Його милка, як голубка, стала його просити.

ー Чекай, милий, чорнобривий, хоч одну хвилину,
А я сяду погодую малую дитину. (двічі)

ー Тоді будеш годувати, як на Дунай підеш,
А я піду до Дунаю ножа полоскати. (двічі)

Можливо, вам також сподобаються:

Аудіо	Назва	Жанр	Місце	Трив.	Текст
0:00 02:26 100	Ой ковалю, коваль, коваленко	Пісні з особистого та родинного життя 1 Балади	с. Серебрянка, Артемівський (Бахмутський) район	02:26	Ой ковалю, коваль, коваленко, Чом не встаєш рано-пораненько? Чом не встаєш рано-пораненько, Чом не куєш желізо тоненько? Чи й у тебе сталі не хватає, Чи у тебе дівчини немає? Єсть у мене сталі удоволі, Єсть у мене дівка й до любові. Вона ж мені горя наробила, Із вечора постіль постелила. Із вечора постіль постелила, Опівночі сина спородила. Опівночі сина спородила, До схід сонця в криниці втопила. Ой дай, Боже, снігу та морозу, Щоб криниця до дна вимерзала. Щоб криниця до дна вимерзала, Щоб дитина та й не виринала.
0:00 03:03 100	Що не рано сонце сходе	Пісні з особистого та родинного життя 1 Балади	с. Гарбузівка, Сумський район	03:03	Що не рано сонце сходе, не пізно заходе, А жонатий козаченько до дівчіни ходе. "Коли ходиш, вірно любиш, убий свою жінку, А маленьких своїх діток повішай на гілку!" Як прийшов же він додому, начав жінку бити, А жіночка-голубочка начала просити. "Чоловіче, ж мій коханий, дай міні хвилинку, Поки сяду, погодую малую дитинку". "Тоді будеш годувати, як я піду з хати, Як я піду до Дунаю ножі полоскати». "Ой, сусіди ж, добрі люди, перекажіть неньці, Щоб вона завтра прибула не пізно, раненько". Іде ненька з потихенька, в вікно поглядає, Лежить доня на лавоньці, червона, як сонце. Коло неї мале дитя, як рибочка б’ється, Сидить милий в кінці столу, з дитяти сміється. Ой ти ж, доню, моя доню, що ж ти наробила? Та маленьких своїх діток ти ж посиротила. (двічі) "Ой, не я ж їх сиротила, сиротили люди, Сиротила та дівчина, що жонатих любе!" (двічі)
0:00 02:40 100	Затоплю я в новій хаті	Пісні з особистого та родинного життя 1 Балади	с. Польова, Дергачівський район	02:40	Затоплю я нову хату сирими дровами, Тяжко-важко в світі жити поміж ворога(ми). (двічі) А мій мілій чорнобривій до другої ходе, Вона йому направляє: «Заріж свою жі(нку)!» (двічі) Як приходе він додому, став ножі точити, Його жінка, як голубка, до його проси(ти). (двічі) «Ой ти, милій, голуб сивій, підожди годину, Поки візьму погодую малую дити(ну)!» (двічі) «Ой не буду я годити ні одну хвилину, Тоді будеш годувати, як в землі лежа(ти)!» (двічі) А сусіди, добрі люди, дали неньці знати, «Іди, ненько, йди, старенька, дочку й наряжа(ти)!» (двічі) «Ой ти доню, моя доню, шо ж ти наробила? Шо ти своїх малих діток та й посироти(ла)!» (двічі) «Ой не я їх сиротила, сиротили люди, Сиротила та дівчина, шо жонатих лю(бе)!» (двічі) Де ж та нивка колосиста, шо нас прогодує? Де ж той батько, де ж та мати, зодягне, зобу(є)? Де ж той батько, де ж та ненька, зодягне, зобу(є)?