​Ой у лузі, лузі червона калина

Ой у полі криниця бездонна, (двічі)

А в криниці водиця холодна, (двічі)

А в козака дівчинонька одна. (двічі)

Їхав козак із Дону додому, (двічі)

Зустрів милу з дитям на порозі. (двічі)

“Здрастуй, мила, здрастуй, чорнобрива. (двічі)

Чия в тебе на руках дитина?” (двічі)

“Була в мене циганочка вранці, (двічі)

Та й забула це дитя на лавці”. (двічі)

“Брешеш, мила, брешеш, чорнобрива, (двічі)

Що у тебе циганська дитина. (двічі)

У циганів дитина чорнява, (двічі)

А у тебе дитина білява”. (двічі)

“Ходім, милий, із сіней у хату, (двічі)

Буду тобі всю правду казати.(двічі)

Був у мене козак аж дві ночі, (двічі)

Він оставив свої карі очі”. (двічі)

Вийняв милий довгую нагайку (двічі)

Та бив милу з вечора до ранку. (двічі)

“Пусти ж мене, милий, в суботу ж по воду,
В суботу ж по воду аж до мого роду”. (двічі)

“Не пустю ж по воду аж до твого роду,
Бо мати й узнає про нашу незгоду”. (двічі)

“Як і буде ж питати, я буду ж мовчати,
А як жалко стане, я вийду із хати”. (двічі)

Я виходю з хати, а за мною мати,
А за мною мати та й стала питати: (двічі)

“Ой, чого ж ти, доню, така стара стала?
Ой, чого ж ти, доню, ходить перестала?” (двічі)

Ой, яка же я була, ой, яка же я стала,

Щоб я своїй ненці правди не сказала? (двічі)

Ой у лузі, лузі Василь сіно косе,
Молода дівчина дитину приносе. (двічі)

“Василю, Василю, забери дитину.
Не візьмеш дитину, на покіс покину”. (двічі)

Бросив Василь косу до самого Дону,
Та й узяв дитину, та й поніс додому. (двічі)

“Мамо, моя мамо, в мене єсть причина,
В лузі на покосі лежала дитина”.(двічі)

“Синку, ти мій сину, якось воно буде,
Через три годочки помічниця буде”. (двічі)

“Мамо, моя мамо, не одна причина,
В сінях за дверима молода дівчина”. (двічі)

“Синку, ти мій синку, веди її в хату,
Може ся дівчина цій дитині мати”. (двічі)

“Прости ж мене, мамо, за мою провину,
Що я молоденька привела дитину”. (двічі)