​Ішли воли із діброви

Ростіть, ростіть, огірочки, в чотири листочки.
Не бачила миленького чотири деньоч(ки).

На п’ятий день побачила, як коров я гнала.
Не сказала “добрий вечір”, бо мати стоя(ла).

Не сказала “добрий вечір”, бо мати стояла.
Махнув миленький платочком: “Будь мила здоров(а)”.

А кінь і вже води не п’є, він ріженьку чує.
Десь мій милий, чорнобривий з другою ночу(є).

Ночуй, ночуй, мій миленький, ночуй, начувайся.
А як вийдеш на вулицю – зо мною не знайсь.

Хоч би швидчє вечір, та й повечеріло.
Може б моє серце та й повеселіло.

Хоч би вечір швидчє, та й сонечко зайшло,
Може б моє серце та й до мене прийшло.

Ой хоч не до мене, до моєї хати.
Одчиняй дверечка, щоб не чула мати.

Ой хоч і почує, та буде мовчати.
Вона не осуде рідного дитяти.

Ой як одчиняла, плакала-ридала.
Плакала-ридала, правдоньки питала.

“Чи ти мене любиш, чи з мене смієсся?
До другої ходиш та й не признаєсся?”

“Признаюсь по правді: ходив, ходить буду.
Признаюсь по правді: сватати не буду”.

Ой ще сонце не заходило,
Зробилася темнота. (двічі)

Та нещаслива та дівчина,
Котра любе козака. (двічі)

Козак їде в чисте поле,
Зостаюся я сама. (двічі)

Та зостаюся я сама –
Ні дівчина, ні вдова. (двічі)

Та ні дівчина, ні вдова –
Некруточка молода.