​Ой у лісочку при станочку

Ой як було мнє лєт шестнадцять, я полюбила старика.
Старик носив мені подарки, а я вєсьолая била. (двічі)

Це я упала йому в ноги: “Старик, ти – мой, а я – твоя”.
Он оттолкнул меня ногою: “Іді, дєвчьонка, од мєня.” (двічі)

І я пошла по той дорогє, каторой лінія ішла.
Стояла долго на піроні, того шо поїзда ждала. (двічі)

От мчитця поїзд бистро-бистро, а я на лінію лягла,
І он одрізав мні головку із-за сідого старика. (двічі)

Ой ви, подружки дарагіє, ой не любітє старика.

Старик уміє насміяцця, старик уміє погубить. (двічі)

При долині кущ калини, в річці тіхая вода.
Ти скажи, скажи, калино, як попала ти сюда? (двічі)

Як то ранньою весною хлопець бравий проїжав,
Цілувався, любовався, а потом з собою взяв. (двічі)

Обєщал мене, калину, посадить в своїм саду.
Недовіз, на землю кинув, думав що я пропаду.

Я за землю уцепилась, кріпко на ноги стала,
Назавжди тут поселилась, де вода і солов’ї. (двічі)

Вони гілок не ламають, цвіт мой білий бережуть.

Туман яром, туман долиною. (двічі)

За туманом нічого не видно. (двічі)

Тільки й видно дуба зеленого. (двічі)

Під тим дубом криниця стояла. (двічі)

В тій криниці дівка воду брала. (двічі)

Та й впустила золоте відерце,
Засмутила козакові серце.

“Ой хто ж теє відерце дістане,
Той зі мною на рушничок стане”.

Я з тобою на рушничок стану”.