Косарі косять, аж вітер повіває (не спочатку)

Ой не жаль міні та й ні на кого,
Тільки жаль міні на отца своєго.

На й отца своєго, ще й на родного,
Оженив мєня малолєтнього.

Малолєтнього, малоумного,
Та й взяв жінку не до любови.

Не до любови, не до розмови,
Ні снопа звʼязать, ні слова сказать.

Ні снопа звʼязать, ні слова сказать,
Сніп ізвʼяжеться, він розвʼяжеться.
Слово скажеться - не наравіться.

Та й і пішов же він у Китай-город,
Та й купив же він корабель новий.

Корабель, корабель за сто двадцать рублєй,
За сто двацать рублєй ще й з польтіною.

За сто двадцать рублєй ще й з польтиною,
Посадив жінку ще й з дитиною.

Корабель пливе, а вода реве,
А ворон краче, а дитя плаче.

Ой з-за гори, гори та буйний вітер віє,
А там удівонька та й пшениченьку сі(є).

Вона ж сіє, сіє та й стала й волочити,
А заволочивши, стала Бога проси(ти).

А й уроди, Боже, та пшениченьку яру,
На вдовиних діток, ше й на людськую сла(ву).

А й ще й удівонька та додому й не дійшла,
Ой кажуть же люде, шо й пшениченька зій(шла).

Ой прийшла ж додому та й на лавку не сіла,
А кажуть же люде, що пшениця поспі(ла).

А й ходімти, дітки, та й пшениченьку жати,
Як де котрі меньші – колосочки збира(ти).

Ой орьол, ти й орьол, сизокрилий орьол,
Чи літав ти, й орьол, на Вкраїнушку дамой? (двічі)

Чи літав ти, й орьол, на Вкраїнушку дамой,
Ой чи бачив ой ту дівчину, котра журиться за мной? (двічі)

Котра журиться, ще й печалиться,
І за мною, серденям, побивається. (двічі)

В мене батько, як цвіт, зав'язав мені мені світ,
А матуся, як зоря, та й рано заміж оддала. (двічі).

Рано заміж оддала,
У великую сім'ю та й у чужую сторону. (двічі)

(А велика сім'я вся вечерять сіда,
А мене молоду посилають по воду.

А я по воду йшла, усміхалася,
А з водою ішла, прислухалася.)

Щось у хаті гомонить, мати сину говорить:
"Чом горілочки не п'єш, чом ти жіночки не б'єш?" (двічі)

(Як горілочки пить, то головка болить.
Нащо жіночку бить? вона вміє все робить.

І спекти, і зварить, і до мене говорить.)