Косарі косять, аж вітер повіває (не спочатку)

НазваКосарі косять, аж вітер повіває (не спочатку)
ЖанрПісні з особистого та родинного життя
МотивРодинне життя, Важка праця
Дата запису1 квіт. 1992 р.
Місце записус. Польова, Дергачівський район, Харківська обл., Україна, Слобожанщина
ВиконавціЗей Ганна Трохимівна (1913)
ЗбирачiГалина Лук'янець
ТранскрипціяОксана Бугайченко

Слухати аудіо

0:00 0:00
100
Косарі косять, аж вітер повіває (не спочатку)

Косарі косят, а вітер повіває,
Шовкова трава на косу й наляга(є).

Шовкова трава на косу налягає.
З-під тії трави галочка й виліта(є).

З-під тії трави галочка й вилітає.
«Скажи, галочка, де моя й дружинонька?»

«Скажи, галочка, де моя дружинонька?»
«Твоя дружина на морі купаїться.

Твоя дружина на морі купаїться.
Правою рукой умиваїться,
Лєвою рукой утираїться».

Косарі косят, аж вітер повіває,
Шовкова трава на косу й наляга(є).

Шовкова трава на косу й налягає.
З під тії трави й галочка й виліта(є).

З під тії трави й галочка й вилітає
«Скажи галочка, де моя й дружинонька?»

Можливо, вам також сподобаються:

АудіоНазваЖанрМісцеТрив.ТекстНоти
0:00 02:40
100
Затоплю я в новій хаті
Пісні з особистого та родинного життя
1

Балади

с. Польова, Дергачівський район02:40

Затоплю я нову хату сирими дровами,
Тяжко-важко в світі жити поміж ворога(ми). (двічі)

А мій мілій чорнобривій до другої ходе,
Вона йому направляє: «Заріж свою жі(нку)!» (двічі)

Як приходе він додому, став ножі точити,
Його жінка, як голубка, до його проси(ти). (двічі)

«Ой ти, милій, голуб сивій, підожди годину,
Поки візьму погодую малую дити(ну)!» (двічі)

«Ой не буду я годити ні одну хвилину,
Тоді будеш годувати, як в землі лежа(ти)!» (двічі)

А сусіди, добрі люди, дали неньці знати,
«Іди, ненько, йди, старенька, дочку й наряжа(ти)!» (двічі)

«Ой ти доню, моя доню, шо ж ти наробила?
Шо ти своїх малих діток та й посироти(ла)!» (двічі)

«Ой не я їх сиротила, сиротили люди,
Сиротила та дівчина, шо жонатих лю(бе)!» (двічі)

Де ж та нивка колосиста, шо нас прогодує?
Де ж той батько, де ж та мати, зодягне, зобу(є)?
Де ж той батько, де ж та ненька, зодягне, зобу(є)?

0:00 02:24
100
Ой не жаль міні та й ні на кого
Пісні з особистого та родинного життя
с. Польова, Дергачівський район02:24

Ой не жаль міні та й ні на кого,
Тільки жаль міні на отца своєго.

На й отца своєго, ще й на родного,
Оженив мєня малолєтнього.

Малолєтнього, малоумного,
Та й взяв жінку не до любови.

Не до любови, не до розмови,
Ні снопа звʼязать, ні слова сказать.

Ні снопа звʼязать, ні слова сказать,
Сніп ізвʼяжеться, він розвʼяжеться.
Слово скажеться - не наравіться.

Та й і пішов же він у Китай-город,
Та й купив же він корабель новий.

Корабель, корабель за сто двадцать рублєй,
За сто двацать рублєй ще й з польтіною.

За сто двадцать рублєй ще й з польтиною,
Посадив жінку ще й з дитиною.

Корабель пливе, а вода реве,
А ворон краче, а дитя плаче.




0:00 03:59
100
Ой з-за гори, гори та буйний вітер віє
Пісні з особистого та родинного життя
с. Вишневе, Валківський район03:59

Ой з-за гори, гори та буйний вітер віє,
А там удівонька та й пшениченьку сі(є).

Вона ж сіє, сіє та й стала й волочити,
А заволочивши, стала Бога проси(ти).

А й уроди, Боже, та пшениченьку яру,
На вдовиних діток, ше й на людськую сла(ву).

А й ще й удівонька та додому й не дійшла,
Ой кажуть же люде, шо й пшениченька зій(шла).

Ой прийшла ж додому та й на лавку не сіла,
А кажуть же люде, що пшениця поспі(ла).

А й ходімти, дітки, та й пшениченьку жати,
Як де котрі меньші – колосочки збира(ти).