Цифровий архів фольклору

Батько в СОЗі, мати в СОЗі,
Діти плачуть на дорозі.
Під’їхало ГПУ –
Діти зразу в кропиву.

(– Бо їх ганяли, дітей, їсти ж хотілося і ганяли).

Устань, Лєнін, подивися,
Як ми в СОЗі дожилися:
Хата боком, клуня боком
І кобила з одним оком.

Коли Лєнін умирав,
Сталіну приказував:
«Щоб ти хліба не давав,
Сала не показував».

Весняночко-паняночко, де ти зімувала?
Я в лісочку на дубочку пряла на соро(чку).

Ой лели-лели,
Питається парень дівку, чи підеш за мене?
Ой не хочу я й за тебе, піду за Іва(на).

Не хочу я за Івана, піду за Пилипа,
Бо в Пилипа в саду липа, буду щодня би(та).

Не хочу я за Пилипа, піду я за Гната,
Бо й у Гната нова хата, буду я й бага(та).

Приїзжають до двору, до женіха. Співають там:

Відчиняй, свате, хату,
Відчиняй, свате, хату,
Бо не влізе перезва в хату.
Як не влізе в хату,
То полізе на хату.

В пана хазяєна хорошиї доми, радуйся,
Ой радуйся, земле, Син Божий народився.

Застилайте столи, столи килимами, радуйся,
Прийдуть до нас гості – три святих умісті, радуйся,
Ой радуйся, земле, Син Божий народився.

Що первиї гості – Святоє Рожество, радуйся,
Святоє Рожество нам радість принесло, радуйся,
Ой радуйся, земле, Син Божий народився.

А другії гості – Святоє Васілля, радуйся,
Святоє Васілля – то Божая сила, радуйся,
Ой радуйся, земле, Син Божий народився.

А третії гості – сам Іван Хреститель, радуйся,
Сам Іван Хреститель, водою облитий, радуйся,
Ой радуйся, земле, Син Божий народився.

Так бувай же здоров, пане-хазяєну, радуйся,
Ой не сам з собою, з дітками, з женою, радуйся,
Ой радуйся, земле, Син Божий народився.

Здрастуйте, з праздником, будьте здорові!

Що в Єрусалимі рано задзвонили,
Щедрий вечір, добрий вечір,
І вам, добрим людям, на здоро(в’я).

Там Дєва Марія сина породила,
Щедрий вечір, добрий вечір,
І вам, добрим людям, на здоро(в’я).

Дали йому імя Святоє Васілля,
Шедрий веч(ір).

Святоє Васілля – то Божая сила,

Щедрий вечір, добрий вечір,
І вам, добрим людям, на здоро(в’я).

Дали ж йому імя Святоє Рожество,
Щедрий вечір.

Святоє Рожество нам радость принесло,
Щедрий вечір, добрий вечір,
І вам, добрим людям, на здоро(в’я).

З праздником, будьте здорові!

Раніше, коли дівчина виходила заміж, був такий дуже хороший звичай: старша дружка водила наречену, ходили із шишками, заходили у двір до родичів, до сусідів, кланялися, запрошували на весілля і давали шишку, а із-заді чоловік десять ішло дівчат, дружки, які співали пісні. Ось ми зараз їх проспіваєм.

Ой по нашій вулиці роза цвіте,
Молодая Галочка заміж іде.
Ой казала Галочка: «Заміж й не піду»,
Ой казала Галочка: «Погуляю,
Русою косою пома(ю)». У!

(Ой) ішли же дружечки рядочком,
Та ж повз вишневеньким садочком,
Та й зломили гілочку зелененьку,
Уквітчали Галочку молоде(ньку). У!

Ой брязнули ключики на кілочку,
Та сплелися коники на місточку,
Подивися, Вітєчка, у віконце,
Їде твоя Галочка як те со(нце). У!

Ой скупіє тихочани, скупіє,
Построяли вулиці тісніє,
Ні проїхати, ні пройти,
Молодую Галочку провести. І!

(Тихочани – походить від назви однієї з частин с. Некременне – Тихощина – Л.Д.).

Прибирайся, матінко, прибирайся,
Та й до себе гостей сподівайся,
Застилай столи ще і лавки,
Їдуть дружечки-панян(ки).

Їдуть і дружечки-панянки,
Нашої Галочки городян(ки).

Весілля продовжується. Наречених зустрічають батьки, поздоровляють, і починаються знову співи весільних пісень.

(Ой жаль) мені хорошого двору,
Ой жаль мені хорошого двору,
Що нікому ходити по ньо(му).

Одній Галочки було б ходити,
Одній Галочки було б ходити,
Та й та пішла на людей роби(ти).

Та й та пішла на людей робити,
Та й та пішла на людей робити,
Свекрусі та свекрові годи(ти).

Ой свекрусі та й не й угодила,
А свекрусі та й не угодила,
Постіль білу та й не застели(ла).

А свекрові та й не й угодила,
А свекрові та й не й угодила,
На коника та й не підсади(ла).

Їсти хочу, аж серденько в’яне,
Їсти хочу, аж серденько в’яне,
Ріжу хліба, а свекруха ла(є):

«Ти ж, донечко, ще в нас не робила,
Ти ж, донечко, ще в нас не робила,
Кусок хліба ще й не зароби(ла)».

Якби моя рідна ненька знала,
Якби моя рідна ненька знала,
Вона б мені вечерять присла(ла).

Вона б мені вечерять прислала,
Вона б мені вечерять прислала,
Чи місяцем, чи зірнице(ю).

Чи місяцем, чи зірницею,
Чи місяцем, чи зірницею,
Чи братиком, чи сестрице(ю).

В сопілочку грає та й сопілочка
Та й з барвіночка та й оріхове дєнце.

Оріхове дєнце та як заграє,
Та й трава в'яне та й болить моє серце.

Червоная калинонька, не хилися,
Молодая Галочко, не журися,
Ми ж тую калиноньку підведемо,
Ми ж тебе, Галочко, не дамо.

Старший боярин ласий,
Украв кусок м’яса,
Під стил заховався,
М’ясом запихався.
Якби дружки не дивилися,
Всі б бояри подавили(ся). И!

Од столу до порога,
Втоптана дорога,
Бояри втоптали,
Помиї хльоптали.
Старший не напився,
З головою втопив(ся).

(На) комині кружка стояла,
А в ту кружку кішка настяла.
Подайте ту кружку,
Напоїть старшу друж(ку).

Вилітала галка з глибокої балки,
Вилітала друга з зеленого лу(га). (двічі)

Вилітала друга з зеленого луга,
Та й сіла на сосну, на гілку розко(шну). (двічі)

Та й сіла на сосну, на гілку розкошну,
Не хилися, гілко, бо й так мені гі(рко). (двічі)

Не хилися, гілко, бо й так мені гірко,
Не х(в)илися, море, бо й так мені го(ре). (двічі)

Так, після жартівливих веселих частівок настає сумний період на весіллі: роздівають наречену – знімають фату дві жінки, напинають її платочком, а фату держать над головою і приспівуючи:

Покрівочка плаче,
Покрівочка плаче,
Покриваться хоче.
Не так покриваться,
Як поцілуваться.

Так, в кінці весільного ритуалу дружки прощаються з нареченою, приспівуючи:

Прощай, прощай, Галочка, ми вже йдемо,
Ми вже твоє дівування з собой беремо,
Ми вже того Вітєчку даримо.

Після цієї прощальної пісні молодь уже більш не приймала участі у весіллі – уже гуляло старше покоління. Там і жартували, там і вульгарили, от. А молодь од цього, од цього ограждали.

Я в середу родилася, кажуть люди «горе».
Не піду я за старого – бо борода коле. (двічі)

А піду я за такого, шо він має вуса,
Він на мене кивне-моргне, а я засміюся. (двічі)

Мила сіни, мила хати, та й засміялася,
Вийшла мати із кімнати та й здогадалася. (двічі)

ー Знаю, доню, знаю, люба, чого ти смієшся –
Полюбила козаченька та й не признаєшся. (двічі)

ー Люби, доню, люби, доню, та й не ошибайся,
Козак гарний, чорнобривий, щоб не насміявся. (двічі)

«Шинкарочка молода,
Ой шинкарочка молода,
Продай горілки ще й вина».

«Не повірю, не продам,
Ой не повірю, не продам,
Бо у тебе жупан дран».

«Хоч у мене жупан дран,
Ой хоч у мене жупан дран,
Зато в мене грошей жбан».

«Якщо в тебе грошей жбан,
Ой якщо в тебе грошей жбан,
Я за тебе дочку дам.

Не так дочку – наймичку,
Ой не так дочку – наймичку,
Вона в мене змалечку.

Вона в мене з малих лєт,
Ой вона в мене з малих лєт,
А за неї слави нєт».

Як їхали од вінця,
Ой як їхали од вінця,
То він її питаєтца.

«Ти, дівчино-горличко,
Ой ти, дівчино-горличко,
Якого ж ти родочку?»

«По-імені Мар’яна,
Ой по-імені Мар’яна,
По-батькові Степана.

Ти, козаче-серденько,
Ой ти, козаче-серденько,
З якого ж ти родочку?»

«По-імені Івана,
Ой по-імені Івана,
По-батькові Степана».

Бодай попи пропали,
Ой бодай попи пропали,
Сестру й брата звінчали.

«Підем, сестро, в темний ліс,
Ой підем, сестро, в темний ліс,
Нехай же нас звір із’їсть.

Підем, сестро, до моря,
Ой підем, сестро, до моря,
Потопимось обоє».

Море каже: «Не прийму»,
Ой море каже: «Не прийму»,
А звір каже: «Не візьму».

«Підем, сестро, полями,
Ой підем, сестро, полями,
Розсіємось квітками».

Будуть люди квіти рвать,
Ой будуть люди квіти рвать,
Сестру й брата вспоминать.

Ото ж ції квіточки,
Ой ото ж ції квіточки,
Що братики-сестрички.

Ой, орьол, ти орьол, ти таваришу мой,
Ти лєтаєш високо, ти биваєш далєко. (двічі)

Ти лєтаєш високо, ти биваєш далєко,
Чи не був(и) ти, орьол, над моєю (й) стороной. (двічі)

Чи не був ти, орьол, над моєю стороной,
Чи не журиться моя (й) дєточка за мной? (двічі)

Вона журиться ще й печалиться,
За тобою, козаком, побивається. (двічі)