Цифровий архів фольклору

Жила вдова на роздолі, (двічі)
Та не мала же щастя та й до(лі).

Тіки мала одну дочку, (двічі)
Та й купала же й у медо(чку).

Та й купала, поливала, (двічі)
Щастя й долі же не вгада(ла).

Щастя-долі не вгадала, (двічі)
За п'яницю же заміж да(ла).

Шо п'яниця п'є-гуляє, (двічі)
Йде до дому, жінку ла(є):

«Іди, жінко, хоч топися, (двічі)
Бо ти мені же не годи(шся)!».

Пішла жінка до Дунаю, (двічі)
Із Дунаєм розмовля(є):

«Ой Дунає, Дунаєчко, (двічі)
Прийми мене же, хазяє(чку)!»

На камені ноги мила, (двічі)
А з каменя же хвиля зби(ла).

А з каменя хвиля збила, (двічі)
Щука-риба ухопи(ла).

«Ой ви, щуки, їжте руки, (двічі)
А ви, раки, розтерза(йте).

А ви, раки, розтерзайте, (двічі)
А личенько не займа(йте).

Нехай личко умиється, (двічі)
Прийде милий подиви(ться)».

Прийшов милий до Дунаю, (двічі)
Із Дунаєм розмовля(є):

«Ой Дунає, Дунаєчко, (двічі)
Верни мою же хазяє(чку).

Бо четверо діток маю, (двічі)
Ще й до печі же припада(ю).

А п'ятоє в повиточку, (двічі)
Заклопоче голово(чку)».

Нехай плаче, розпов'ється, (двічі)
Бо вже неньки не дожде(ться).

Ой ходив донець, та й сім год по Дону,
Ой на восьмом году сам додому йду.

На восьмом году сам додому йду,
Ой не сам же я йду, ше й коня веду.

Не сам же я йду, ше й коня веду,
А обняла ночка возлє лєсочка.

Обняла ночка возлє лєсочка,
А прив’язав коня возлє явора.

Прив’язав коня возлє явора,
А й сам ложився спать возлє коника.

Сам ложився спать возлє коника,
Ой чи спав, чи не спав та й прокинувся.

Чи спав, чи не спав та й прокинувся,
А прилізла к єму лютая змія.

"Чи ти спиш, донець, а чи так лежиш,
А й уставай, донець, я правду скажу.

Уставай, донець, я правду скажу,
А я правду скажу про твою жену.

Шо твоя жена у розброд пішла,
А коні вороні порозпродала.

Коні вороні порозпродала,
А й синів-соколів порозогнала".

Пішов же донець по своїм добру,
Ой жена молода ворота одчиня.

Жена молода ворота одчиня,
Ой шапочки не зняв, "здоров" не сказав.

Шапочки не зняв, "здоров" не сказав,
Ой жені молодій з плєч головку зняв.

Пішов же донець по своїм добру,
А й коні вороні по станках стоять.

Коні вороні по станках стоять,
А сини-соколи за столом сидять.

Заплакав донець, головку обняв,
А й шо лютій змії віроньки дав.

Ой на горі больниця стояла,
В тій больниці Маруся лежала. (двічі)

В тій больниці Маруся лежала,
Чорним шовком головку в’язала. (двічі)

Чорним шовком головку в’язала,
Із-за моря зіллячка бажала: (двічі)

«Ой хто ж мені зіллячка достане,
Той зо мною на рушничок стане!». (двічі)

Де взялися три козаки з полку,
Розв’язали Марусі головку. (двічі)

Один каже: «Я Марусю люблю!»,
Другий каже: «Я Марусю возьму!». (двічі)

Третій каже: «Три коники маю,
Я Марусі зіллячка достану. (двічі)

Одним конем до моря доїду,
Другим конем море переїду. (двічі)

Третім конем на камені стану,
Із-за моря зіллячка достану». (двічі)

«Остав, козак, зіллячко копати!», -
Стала йому зозуля кувати. (двічі)

«Ой не копай, козаченьку, зілля,
Бо в Марусі в неділю весілля!». (двічі)

Ой став козак коня підганяти,
Щоб Марусю дівкою застати. (двічі)

Їде козак селом, доріжками -
Зустрічає Марусю з дружками. (двічі)

Для дружечок шапочку знімає,
Для Марусі шаблю винімає. (двічі)

Шо в козака шабля заблистіла,
А в Марусі головка злетіла. (двічі)

Ой мати ж ти, мати, мати Василина,
Ой нашо ж ти рано сина оженила. (двічі)

Ой нашо ж ти рано сина оженила,
Ой на третій день невістку судила. (двічі)

Ой на третій день невістку судила,
Молодого сина в похід нарядила. (двічі)

Молодого сина в похід нарядила,
Нелюбу невістку стадо коней пасти. (двічі)

А невісточка ж пасе, пасе, завертає,
Та все теє стадо слізьми обливає. (двічі)

«Стадо ж моє стадо, стадо воронноє,
Життя моє горке та ще й молодоє. (двічі)

Ой пасіться ж, коні, коні вороннії,
Ой пройшли мої літа молодії. (двічі)

Ой їжте, коні, зеленую травку,
Ой пийте, коні, холодную воду. (двічі)

Ой пийте, коні, холодную воду,
Ой поки прийде мій милий з походу". (двічі)

А мій милий не довго барився,
На восьмий годочок назад воротився. (двічі)

На восьмий годочок назад воротився
Та й за свою милу зразу ухватився. (двічі)

«Годі ж тобі, мила, стадо коней пасти,
Та й ходім же, мила, до матері в гості». (двічі)

Що син до матері із гостинцями,
А мати до сина та із радощами. (двічі)

Сина ж посадила за тесовий стіл,
Нелюбо невістко, у порогах постій. (двічі)

Що синові налила та й зеленого вина,
Нелюбій невістці чемериці дала. (двічі)

А милий з милою вірненько любились,
Вони тим же ядом та й переділились. (двічі)

«Давай, мила, вип'ємо та й по чарочці,
Шоб нас поховали та й у парочці. (двічі)

Давай, мила, вип'ємо та й по рюмочці,
Шоб нас поховали в одній труночці». (двічі)

Що син умер у суботоньку,
Нелюба невістка у неділеньку. (двічі)

Сина ж поховали та й під церквою,
Нелюбу невістку під оградою. (двічі)

На синові посадили червону калину,
Нелюбій невістці суху тополину. (двічі)

А вєточка за вєточку зачіпається,
А мати за дітьми побивається: (двічі)

«Ой як би ж я знала та й не чарувала б,
Із своїми дітками віку б доживала». (двічі)

"Ой улане, уланочку, (двічі)
Сватай мене, дівчино(чку)".

"Ой рад би я тебе сватать, (двічі)
Так боюся твого бра(та).

Отруй, дівко, свого брата, (двічі)
Тоді буду тебе сва(тать)".

"Ой рада б я отравити, (двічі)
Так не знаю що роби(ти)".

"Іди, дівко, у лісочок, (двічі)
А в лісочку на кали(ні),

А в лісочку на калині, (двічі)
Там звилося три гади(ни),

Підстав, дівко, конівочку, (двічі)
Під гадючу голіво(чку).

На гадину сонце пече, (двічі)
А з гадини крівця те(че).

Нехай тече аж по вінця, (двічі)
Даси братові напи(ться)".

Ще братічок у дорозі, (двічі)
Сестра з пивом на поро(зі).

Братік у двір уїзжає, (двічі)
Сестра пиво налива(є).

"Випий, сестро, вперед сама, (двічі)
Щоб мене не отруї(ла)"-

"Я варила, куштувала, (двічі)
За-для брата оставля(ла)".

Ще братічок не напився, (двічі)
Із коника похили(вся).

Похилився аж додолу, (двічі)
"Скидай, сестро, з коня збро(ю).

Скидай, сестро, з коня зброю, (двічі)
Та й поховай у комо(ру).

Та й поховай у комору, (двічі)
Більш не буду жить з тобо(ю)".

Отдала й мене матінка й моя,
За великої й гори,
Ой заказала, заговорила,
Щоб сім год не ходи(ла).

Не пішла я й год, не пішла я й два,
А на третій скучила, егей,
Не пішла я й год, не пішла я й два,
А на третій скучи(ла).

Я й ...схватючи, перелетючи,
Сивою й зозулею, егей,
Я й ...тючи, перелетючи,
Сивою й зозуле(ю).

Буду й кувати, не промовляти,
Щоб не пізнала мати, егей,
Буду й кувати, не промовляти,
Щоб не пізнала й ма)ти)

(Та й вийшла мати, воду брати,
Стала зозулю зганяти,
Ой ти, зозуля, ой ти сивая,
Чом так рано куєш?

Я й не зозуля, я й не сивая,
Я ваша дитина.)

Од поля до поля виросла тополя,
Признавайсь, дівчино, коли будеш моя? (двічі)

Пощитай, козаче, скільки зір на небі,
Як перещитаєш, піду я за тебе. (двічі)

Щитав козак зорі, та й не дощитався,
Питав козак дівку ж, тай не допитався. (двічі)

Козаче поїде, коник марширує,
Підійди, дівчино, з коня поцілую. (двічі)

Хай тебе цілує лихая година,
Через тебе, дурню, зцуралась родина. (двічі)

Відцурався батько, відцуралась мати,
Відцурались сестри, ще й два рідних брата. (двічі)

Відцурались сестри, ще й два рідних брата,
Відцурався милий, той, що дума брати. (двічі)

На кладочці ноги мила,
Поки хвиля із ніг збила.

‒ Ой Дунаю, Дунаєчку,
Возьми ж мене, хазяєчку.

Ой ви, щуки, їжте руки,
А ви, соми, їжте ноги,

Біле личко не трогайте,
Нехай воно помиється.
Біле личко не трогайте,
Нехай воно помиється,
Прийде милий, подивиться.

А миленький здогадався,
Взяв відерце та й подався.

‒ Ой Дунаю, Дунаєчку,
Верни мені хазяєчку.

На кладочці ноги мила,
Поки хвиля із ніг збила,
Поки хвиля із ніг збила.

‒ Ой Дунаю, Дунаєчку,
Возьми ж мене, хазяєчку,
Возьми ж мене, хазяєчку.

Ой ви, щуки, їжте руки,
А ви, соми, їжте ноги,

Біле личко не трогайте,
Нехай воно помиється,
Нехай воно помиється.

Нехай воно й помиється,
Прийде милий, подивиться,
Прийде милий, подивиться.

А миленький здогадався,
Взяв відерце та й подався,
Взяв відерце та й подався.

‒ Ой Дунаю, Дунаєчку,
Верни мені хазяєчку,
Верни мені хазяєчку.

Летів й орел через сад зелений,
Та й став і калину клю(вать),
Летів й орел через сад зелений,
Та й став і калину клю(вать).

Любив козак молоду дівчину,
Та й став її покидать,
Любив козак (парень) молоду дівчину,
Та й став її покидать.

Вона ж його ж, сволоч, отруїла,
Та й стала його питать,
Вона ж його ж, сволоч, отравила,
Та й стала його питать.

– Скажи, милой, ой скажи, чорнобривой,
Ой, чого ти зажури(вся),
– Скажи ж, милой, скажи, чорнобривой,
Ой, чого ж ти зажури(вся)?

Чи й од меду ж, чи й од горілочки,
Чи од проклятої любві,
Чи й од меду ж, чи й од горілочки,
Чи од проклятої любві?

Тече річечка невеличечка, схочу – перескочу,
Віддай же мене, моя матінько, за кого я схочу,
Віддай же мене, моя матінько, за кого я схочу.

Як віддавала, наказувала в гості не ходити,
А якщо прийдеш, моя донечко, то й вижену з хати,
А якщо прийдеш, моя донечко, то й вижену з хати.

Терпіла годок, терпіла другий, третій не зтерпіла,
Перетворилась в сиву зозулю, знялась, полетіла,
Перетворилась в сиву зозулю, знялась, полетіла.

Гаєм летіла, гілля ламала сизими крилами,
Гаєм летіла, землю кропила дрібними сльозами,
Гаєм летіла, землю кропила дрібними сльозами.

Прилетіла в гай та й сіла на край, та й стала кувати,
Вийшов з хати брат, на порозі став ружжо заряжати,
Вийшов з хати брат, на порозі став ружжо заряжати.

Дозволь, матінько, дозволь рідная, цю зозулю вбити,
Бо вона кує, жалю завдає, гірко в світі жити,
Бо вона кує, жалю завдає, гірко в світі жити.

Не дозволю я тобі, синку мій, цю зозулю вбити,
Бо цій зозулі, як нашій сестрі, на чужині жити,
Бо цій зозулі, як нашій сестрі, на чужині жити.

Та ішов козак дорогою,
Ой зеленою ж дібровою.

Та й зеленою дібровою,
Ой зустрів дівку чорнобровою. (двічі)

Ої дівчино, моя й Галю,
Ой щось я же тобі сказать маю. (двічі)

Та я щось тобі сказать маю,
Ой сім загадок загадаю. (двічі)

Ой а що росте без кореня,
Ой а що горить же без полумʼя? (двічі)

Ой а що вʼється кругом древця,
Ой а що болить коло серця? (двічі)

Та любов горить без полумʼя,
Ой камінь росте же без кореня. (двічі)

Ой а хміль вʼється кругом древця,
А любов болить кругом серця.

Як одгадаєш, моя будеш,
Як не одгадаєш, чужа будеш.

Ой не жалко мені ой та й ні на кого,
Тільки жалко мені на отця свого.

На отца свого, ще й на рідного,
Оженив же мене малолітнього.

Малолітнього, малоумного,
Малоумного, не розумного.

Та й узяв жену не до любові,
Не до любови, не до розмови.

Не до любови, ой не до розмови,
Ні біле личко, ні чорні брови.

Та й пішов в город, у Китай-город,
У Китай-город, ще й на ярмарок.

Та й купив корабель за сто двацять рублів,
За сто двадцять рублєй ще й з полтиною.

За сто двадцять рублів, щей з полтиною,
Посадив жінку ще з дитиною.

Корабель пливе аж вода реве,
Та й жінка сидить, як свіча горить.