Цифровий архів фольклору

Не шуми ж ти, луже, осокою дуже,
Не завдавай жалю, що я в чужім краю.

Не завдавай жалю, шо я в чужім краю,
На чужій країні, як на пожарині.

На чужій країні, як на п[у]ожарині,
Ніхто й не пригорне при лихій годині.

Ніхто й не пригорне при лихій годині,
Не пригорне батько, не пригорне мати.

Не пригорне батько, не пригорне мати,
Тільки той пригорне, що думає брати.

Тільки той пригорне, шо думає брати,
Налетіли гуси з далекого краю.

Ой орьол, ти й орьол, ти товариш мой родной,
Ти літаєш високо, ой ти биваєш далєко.

Ти літаєш високо, ти буваєш далєко,
Чи не був ти й орьол, над моєю стороной?

Чи не був ти й орьол, над моєю стороной,
Чи не журиться моя діточка за мной?

Чи не журиться моя діточка за мной,
Вона журиться ще й печалиться.

Вона журиться ще й печалиться,
За тобою, козаком, побивається.

Сидів голуб на берьозі,
А мой милой на конє,
Ой помер, помер мой мильонок,
В чужой, дальньой сторонє.

В чужой дальньой сторонє, ох,
Не журися же, моя мила,
Не здихай так тяжело.

Не здихай так тяжело,
Ох і як же тобі дружка й жалко,
Забувай січас його.

Забувай січас його,
Ох і я дружка не забуду,
Пока скроються мої глаза.

Пока скроються ж мої глаза,
Ох і серце кров'ю же оболлється,
Грудь сов'яне ж як трава.

Грудь сов'яне й як трава,
Грудь сов'яне ж, ще й посохне,
Не розцвєтєт нєкогда.

Не розцвєтєт нєкогда,
Ох і я по кладвищі гуляла,
Не боялася ж нічєго.

Не боялася нічєго,
Ох і а чого мнє здєсь бояться,
Здєсь мой милой схороньон.

Здєсь мой милой схороньон,
Ох і на йом памятнік тяжолой,
В дев’яносто ж сємь пудов.
(Ще й облито серебром.)

В дев’яносто ж сємь пудов,
…

Та й забєлєли снєжки,
Та й по битой дорожке,
та й по крутой горє.

Та й по крутой горє,
Та й заболєло тєло,
Ой солдатськоє бєло,
Та й в чужой сторонє.

Та й в чужой сторонє,
Та й ніхто не заплаче
По солдатському тєлу,
А й ні брат, ні сестра.

Та й ні брат, ні сестра,
Та хіба той заплаче
По солдатському тєлу,
Та й товариш його.

Та й товариш його,
Та й, товаришу вірний,
Ой ти, братіку рідний,
Та й либонь я помру.

Та й либонь я помру,
Та й зроби мєні, брате,
Ой, вірний товаришу,
Та з клен-дерва ой труну.

Та з клен-дерва труну,
Та й нашо тобі, брате,
Та з клен-дерва (взяти,
Та в дубовій лежати).

Ой журавко, журавко,
Ой журавко, журавко,
Чого крячиш щоранку?

Ой як мені не кричать,
Ой як мені не кричать,
Як високо вилітать?

(Ой високо, високо,
Клен-дерево широко.

В клен-дерева листя є,
Десь у мене мати є.

Десь у мене мати є,
Вона ж мене згадує.

Вона мене згадує, (двічі)
Як вечерять сідає.

Як вечерять сідає,
Та й ложечки щитає.

Одна лишня ложечка є,
Десь у мене дитя є.

Десь у мене дитя є.
На чужині страдає.

Одбилося од роду,
Як той камінь у воду.

Не дай Боже заболіть,
Та нікому пожаліть.

Не дай Боже помирать,
Та нікому поховать.)

Т

Ой журавко, журавко,
Ой журавко, журавко,
Чого кричиш та й щоранку?

Ой як мені не кричать,
Ой як мені не кричать,
Як високо та й вилітать?

Ой високо, високо,
Ой високо, та й високо,
Клен-дерево та й од води.

Клен-дерево од води,
Як листячко ой опаде,
За водою та й попливе.

Тоді ненька згадає,
Тоді ненька згадає,
Як обідать та й сідає.

Одна лишня ложечка,
Одна лишня та й ложечка,
Та й десь моя та й донечка.

Одбилася од роду,
Одбилася од роду,
Як той камінь у воду.

Упав камінь та й лежить,
Упав камінь та й лежить,
На чужбині гірко жить.

Чого не прийшов, як місяць зійшов, як я тебе ждала,
Чи коня не мав, чи стежки не знав, чи мать не пускала? (двічі)

І коня я мав, і стежку я знав, і мати пускала,
Найменша сестра, бодай не зросла, сіделце сховала. (двічі)

А старша сестра сідельце найшла, братіку віддала:
"На, братік, сідло та їдь у село, й де дівчина ждала!". (двічі)

Через річеньку й невеличеньку схочу - перескочу,
Ой віддай мене, моя ж матінко, за кого я схочу. (двічі)

Як віддавала й приказувала в гостях не бувати:
"А якщо прийдеш, моя ж донечко, то вижену з хати". (двічі)

Терпіла я год, терпіла два, третій не стерпіла:
Перетворилась в сиву й зозулю, в гості ж полетіла. (двічі)

Полем летіла, землю крапала дрібними сльозами,
Лісом летіла, гілля ламала білими руками. (двічі)

Прилетіла в сад, сад зельонєнький, сіла на калину,
Сіла та й кує, ще й розказує, як жить на чужині. (двічі)

Над віконечком сидить матінка, рушник вишиває,
А найменший брат стоїть у дверях ружжо заряжає: (двічі)

"Ой дозволь мені, моя матінко, ту зозулю вбити,
Бо вона кує, жалю завдає - я не можу жити". (двічі)

"Не дозволю, сину, не дозволю я ту зозулю вбити,
Бо цій зозулі, як моїй дочці, на чужині жити". (двічі)

"Ой ти, зозуля, ой ти, сивая, перестань кувати,
А якщо дочка, дочка рідная, то іди (лети) до хати". (двічі)

Ой по морю, морю, по тихой воді,
Там плавали, плавали аж два лебеді.

Там плавали, плавали аж два лебеді,
Та й не лебеді - два парня молоді.

На одному парню шапка по брова,
На другому парню лєнта голуба.

Лєнта голубая розвивається,
За козаком дєвіца побивається.

Не спобивайсь, дєвіца, ти ще молода,
Літа не минули, розпрощаємся.

Ой, місяцю, місяцю, й товаришу мой,
Розсвєти доріженьку до вдовушки в двор.

А у вдовушки, вдовушки дєвка молода,
Ходе по кімнаті, чеше волоса.

Чеше волоса, ще й приглажує,
Сестрицям-подруженькам ще й наказує (переказує):

"Сестриці-подруженьки, слушайте мєня,
Не виходьте замуж в чужиї края.

Нє виходьтє замуж в чужиї края,
Чужая сторонушка нєвесьолая".

Отдала й мене матінка й моя,
За великої й гори,
Ой заказала, заговорила,
Щоб сім год не ходи(ла).

Не пішла я й год, не пішла я й два,
А на третій скучила, егей,
Не пішла я й год, не пішла я й два,
А на третій скучи(ла).

Я й ...схватючи, перелетючи,
Сивою й зозулею, егей,
Я й ...тючи, перелетючи,
Сивою й зозуле(ю).

Буду й кувати, не промовляти,
Щоб не пізнала мати, егей,
Буду й кувати, не промовляти,
Щоб не пізнала й ма)ти)

(Та й вийшла мати, воду брати,
Стала зозулю зганяти,
Ой ти, зозуля, ой ти сивая,
Чом так рано куєш?

Я й не зозуля, я й не сивая,
Я ваша дитина.)

В суботу пізненько, в неділю раненько,
Кувала зозуля в саду й жалібне(нько). (двічі)

Ой то й не зозуля, то рідная мати,
Вона ж провожала сина й у салда(ти). (двічі)

«Іди, іди, синку, іди, не барися,
Через три годочки назад поверни(ся). (двічі)

Пройшло два годлочка, син пише листочка,
Ой мамо, матусю, чужа стороно(чка). (двічі)

Тече річечка невеличечка, схочу – перескочу,
Віддай же мене, моя матінько, за кого я схочу,
Віддай же мене, моя матінько, за кого я схочу.

Як віддавала, наказувала в гості не ходити,
А якщо прийдеш, моя донечко, то й вижену з хати,
А якщо прийдеш, моя донечко, то й вижену з хати.

Терпіла годок, терпіла другий, третій не зтерпіла,
Перетворилась в сиву зозулю, знялась, полетіла,
Перетворилась в сиву зозулю, знялась, полетіла.

Гаєм летіла, гілля ламала сизими крилами,
Гаєм летіла, землю кропила дрібними сльозами,
Гаєм летіла, землю кропила дрібними сльозами.

Прилетіла в гай та й сіла на край, та й стала кувати,
Вийшов з хати брат, на порозі став ружжо заряжати,
Вийшов з хати брат, на порозі став ружжо заряжати.

Дозволь, матінько, дозволь рідная, цю зозулю вбити,
Бо вона кує, жалю завдає, гірко в світі жити,
Бо вона кує, жалю завдає, гірко в світі жити.

Не дозволю я тобі, синку мій, цю зозулю вбити,
Бо цій зозулі, як нашій сестрі, на чужині жити,
Бо цій зозулі, як нашій сестрі, на чужині жити.

В суботу пізненько, в неділю раненько,
Кувала зозуля в саду жалібненько. (двічі)

Ой то ж не зозуля, то рідная мати,
Вона провожала синочка в солдати. (двічі)

«Іди, іди, синку, іди, не барися,
Через два годочка додому вернися. (двічі)

Ой мамо, ой ненька, не плач, не турбуйся,
Відслужу Вітчизні, додому вернуся. (двічі)

В суботу пізненько, в неділю раненько,
Кувала зозуля в саду веселенько. (двічі)

– Сестро, моя сестро, сестро українко,
Чи привикла, моя сестро, й на чужбині жити,
Чи привикла, моя сестро, й на чужбині жити?

– Хоть я й не привикла – треба привикати,
Дала мати гірку долю – треба горювати,
Дала мати гірку долю – треба горювати.

Мати, моя мати, де тебе й взяти,
Чи на тебе, моя мати, маляра й наняти,
Чи на тебе, моя мати, маляра й наняти?

Маляра наняла, матір змалювала,
Поставила на божницю матір свою в хаті.

І вітер не віє, листя не колише,
Тільки братик до сестриці часто листа пише. (двічі)

– Сестро, моя сестро, сестро-українка,
Чи привикла, моя сестро, на чужбіні жити? (двічі)

–Хоч я й не привикла, треба привикати.
Дала мати гірку долю, треба горювати. (двічі)

Мати, моя мати, де ж тебе узяти?
Чи на тебе, моя мати, маляра найняти? (двічі)

Маляра найняла, матір змалювала,
Поставила на покуті та й плакати стала. (двічі)

І вітер не віє, листя не колише,
Тільки братик до сестриці часто листа пише. (двічі)

Як у саду, так і в лісі,
Як у саду, так і в лісі,
Широкий лист на орісі,
Широкий лист на орі(сі).

А ще ширший на дубочку,
А ще ширший на дубочку,
Кличе ж голуб голубочку,
Кличе ж голуб голубо(чку).

А він кличе, та й не свою,
А він кличе, та й не свою,
Прийди ж, серце, поцелую,
Прийди ж, серце, поцелу(ю).

Нащо чужу цілувати,
Нащо чужу цілувати,
Серцю жалю завдвати,
Серцю жалю завдава(ти)?

Й не завдавай серцю жадю,
Й не завдавай серцю жалю,
Бо я й у чужому краю,
Бо я й у чужому кра(ю).