​В суботу пізненько, в неділю раненько

В суботу пізненько, в неділю раненько,
Кувала зозуля в саду жалібненько. (двічі)

Ой то ж не зозуля, то рідная мати,
Вона провожала синочка в солдати. (двічі)

«Іди, іди, синку, іди, не барися,
Через два годочка додому вернися. (двічі)

Ой мамо, ой ненька, не плач, не турбуйся,
Відслужу Вітчизні, додому вернуся. (двічі)

В суботу пізненько, в неділю раненько,
Кувала зозуля в саду веселенько. (двічі)

В суботу пізненько, в неділю раненько,
Кувала зозуля в саду жалібненько. (двічі)

Ой то ж не зозуля, то ж плакала мати,
Вона виряжала сина й у солдати. (двічі)

«Іди, іди, синку, іди, не барися,
Через два годочки додому вернися. (двічі)

Я думала, синку, восени женити,
А ти їдеш, синку, в салдати служити. (двічі)

Я ж думала, синку, що то ворон кряче,
А то за тобою дівчинонька плаче. (двічі)

В суботу пізненько, в неділю раненько,
Кувала зозуля в саду й жалібне(нько). (двічі)

Ой то й не зозуля, то рідная мати,
Вона ж провожала сина й у салда(ти). (двічі)

«Іди, іди, синку, іди, не барися,
Через три годочки назад поверни(ся). (двічі)

Пройшло два годлочка, син пише листочка,
Ой мамо, матусю, чужа стороно(чка). (двічі)

В суботу пізненько, в неділю раненько
Кувала зозуля в саду жалібне(нько). (двічі)

Ой то ж не зозуля, то ж плакала мати,
Вона ж виряжала сина й у солда(ти). (двічі)

«Іди ж, іди, синку, іди, не барися,
На третій годочок назад поверни(ся). (двічі)

Я ж думала, сину, восени женити,
А ти ж їдеш, сину, в армію служи(ти). (двічі)

Я ж думала, синку, невісточку брати,
А ти ж їдеш, синку, з врагом воюва(ти)». (двічі)

В суботу пізненько, в неділю раненько,
Кувала зозуля в саду жалібне(нько). (двічі)

Ой то ж не зозуля, то рідная мати,
Вона виряжала сина у салда(ти). (двічі)

"Я ж думала, сину, тебе оженити,
А ти сів-поїхав в армію служи(ти). (двічі)

Я ж думала, сину, невісточку взяти (брати),
А ти сів-поїхав на войну стражда(ти)". (двічі)

«Якби ж ненька знала, яке ж мені горе,
Вона б переплила через синє мо(ре). (двічі)

Якби ненька знала, яка ж мені біда,
Вона б передала горобчиком хлі(ба). (двічі)

Горобчиком хліба, синичкою солі,
Якби ж ненька знала, в якій я неволі". (двічі)

Калина-малина ні сладка, ні горка,
Ой там заплакала козацькая жонка. (двічі)

А вона заплакала, горко заридала,
Любила, кохала - в армію оддала. (двічі)

А в армію оддала під город Варшаву,
Під город Варшаву, де б'ють барабани. (двічі)

А де б'ють барабани, громко вибивають,
Молоді реб'ята призов призивають. (двічі)

А за багатим сином отець, мати плаче,
А за сиротою чорний ворон кряче. (двічі)

За багатим сином брати та сестриці,
А за сиротою дівки-жалібниці. (двічі)

Та й а за сиротою – дівки-жалібниці,
Пойдьом захищати совєцькі границі. (двічі)

Стоїть дубик зелененький, ніхто його й не зрубав,
Під тим дубом зелененьким козак дівку вговоряв.

Вговоряв він, умовляв він, поки так він з ума звів,
З ума звів він, на коня сів, сказав: «Дівчино, прощай!

Прощай, дівко, прощай красна, прощай, розочка моя!»
А дєвчонкє стидно стало, стала плакать і ридать.
…...
«Як вернуся я з походу, возьму замуж за сібʼя!»