Digital archive of folklore

Меланка ходила,
Василька просила,
Василику, тату,
Пустіт мене в хату,
Я в церкві стояла,
Ясний хрест держала,
Кадилом кадила,
Кадітіся, люді,
Вам Бог святий буде!

Дай, Боже, вечір добрий!

Гиля, гиля, сірі гуси,
Гиля гиля, на ставок,
Завʼязала світ головці,
Я ж думала, на часок.
Завʼязала світ головці,
Я ж думала, на часок.

Гиля, гиля, сірі гуси,
Гиля, гиля, в суточки,
Завʼязала світ головці,
Я ж думала, шуточки.
Завʼязала світ головці,
Я ж думала, шуточки.

Гиля, гиля, сіри гуси,
Гиля, гиля, на Дунай,
Завʼязала світ головці,
Тепер сиди та й думай.
Завʼязала світ головці,
Тепер сиди та й думай.

Гиля, гиля, сірі гуси,
Гиля, гиля, в лободу,
Завʼязала світ головці,
Більш до тебе не прийду.
Завʼязала світ головці,
Більш до тебе не прийду.

Годіка через чотири
Мать придане собрала,
За помєщіка старого
Дочку замуж оддала.
За помєщіка старого
Дочку замуж оддала.

Я помещіка старого,
Я й до гроба не люблю,
А к мальчішкє, к молодому,
Я й сама к нєму пойду.
А к мальчішкє, к молодому,
Я й сама к нєму пойду.

Злетів соловейко та й на віконечко,
Щедрій вечір, добрій вечір!

У світлоньку та заглядає,
Щедрій вечір, добрій вечір!

А світлонька та й не метена,
Щедрій вечір, добрій вечір!

А Оленка та й не чесана,
Щедрій вечір, добрій вечір!

Ой, як же їй та чесаній бути?
Щедрій вечір, добрій вечір!

Краяли свитку та й укоротили,
Щедрій вечір, добрій вечір!

Обрізочки та й на поясочки,
Щедрій вечір, добрій вечір!

Старостоньки та й на причілоньки,
Щедрій вечір, добрій вечір!

Ой на горі там сосонка,
Ой на горі там соснонька, там стояла дівчинонька. (двічі)

Вона плакала-ридала, (двічі)
Вона плакала-ридала, на шлях битий поглядала. (двічі)

Битим шляхом козаки йдут, (двічі)
Битим шляхом козаки йдут, з-під милого коня ведут. (двічі)

Ой ти, коню сивогривій, (двічі)
Ой ти, коню сивогривій, де ж мій милий чорнобривій? (двічі)

Там твій милий ранєн лежит, (двічі)
Там твій милий ранєн лежит, правой ручкой шаблю держе. (двічі)

А лєвою воду носе, (двічі)
А лєвою воду носе, товариша свого просе. (двічі)

Ти, товаришу, мій брате, (двічі)
Ти, товаришу, мій брате, напиши письмо до хати. (двічі)

(Ой рад би я написати, (двічі)
Ой рад би я написати, так не вмію я читати. (двічі)

Возьми, мати, піску жменю, (двічі)
Возьми, мати, піску жменю та посій же на каменю. (двічі)

Як той пісок з камня зійде, (двічі),
Як твой пісок з камня зійде, то твій синок з войни прийде. (двічі)

Нема піску, нема сходу, (двічі)
Нема піску, нема сходу, нема сина із походу. (двічі)

Ой у нашому селі, ой у нашому селі,
Ой у нашому селі були хлопці москалі

Вели конів до води, вели конів до води,
Вели конів до води за шовкові поводи.

Весняночка-паняночка,
А де твоя дочка?
У садочку на пісочку
Вишива сорочку.

А в нашого та й Іванка
На хаті витушка,
Одна була та Олєчка,
Та й та щебетушка.

Вилітала галка з глибокого й балки,
Та й сіла, й упала і галка на високій со(сні).

На високій сосні, де гілки розкошні,
Та й не хилися, сосно, бо й так міні то(шно).

Не хилися, сосно, бо й так міні тошно.
Та й не хилися, гілко, бо й так міні гі(рко).

Не хилися, гілко, бо й так міні гірко,
Та й гірко ж той дівчині на чужій вкра(їні).

Приїхали братца до сестриці в гості,
Та й поставили коня на новім помо(сті).

Та й давайте ми, братца, випʼємо по чарці,
Та й чогось міні, братца, горілка й не пʼє(ться).

Чогось міні, братца, горілка не пʼється,
Та й коло мого серця, як гадина вʼє(ться).

Заходились левадяни
Город городити,
Шо й нікуди та й селянам
До церкви ходити.

Ой, куди ж ті та й селяни
До церковки ходять,
А за ними василечки
Запашнії родять.

Вийду я на гору, гляну на долину,
Долина широка, калина висока, й аж додолу гілля гнеться. (двічі)

Під тою калиною стояв козак з дівчиною,
Дівчина стояла, тихенько ридала, свою долю проклинала. (двічі)

Якби я була знала, не йшла заміж та гуляла,
У рідного батька, у рідної неньки як маківка процвітала. (двічі)

Кроповоє колесо,
Вище тину стояло,
Много дива видало,
Чи бачило колесо,
Куди милий поїхав,
За ним трава полягла
І діброва весела,
Купала на Йва(на)!

Ой, гула, гула кам’яна гора,
Ой, дай, Боже!
Ой, гула, гула кам’яна гора,
Святий ве(чір)!

Та й не вродила шовкова трава,
Ой, дай, Боже!
Та й не вродила шовкова трава,
Святий ве(чір)!

А уродило зелене вино,
Ой, дай, Боже!
А уродило зелене вино,
Святий ве(чір)!

Дівка Оленка вино стерегла,
Ой, дай, Боже!
Дівка Оленка Вино стерегла,
Святий ве(чір)!

А стережучи кріпко заснула,
Ой дай, Боже!
А стережучи кріпко заснула,
Святий ве(чір)!

Як налетіли райськії пташки,
Ой дай, Боже!
Як налетіли райськії пташки,
Святий ве(чір)!

Та й подзьобали зелене вино,
Ой дай, Боже!
Та й подзьобали зелене вино,
Святий ве(чір)!

(далі промовляють)
( Ой не дзьобайте ви цього вина,
Нам цього вина багато треба,
Братів женити, сестрів давати.)

Затоплю я нову хату сирими дровами,
Тяжко-важко в світі жити поміж ворога(ми). (двічі)

А мій мілій чорнобривій до другої ходе,
Вона йому направляє: «Заріж свою жі(нку)!» (двічі)

Як приходе він додому, став ножі точити,
Його жінка, як голубка, до його проси(ти). (двічі)

«Ой ти, милій, голуб сивій, підожди годину,
Поки візьму погодую малую дити(ну)!» (двічі)

«Ой не буду я годити ні одну хвилину,
Тоді будеш годувати, як в землі лежа(ти)!» (двічі)

А сусіди, добрі люди, дали неньці знати,
«Іди, ненько, йди, старенька, дочку й наряжа(ти)!» (двічі)

«Ой ти доню, моя доню, шо ж ти наробила?
Шо ти своїх малих діток та й посироти(ла)!» (двічі)

«Ой не я їх сиротила, сиротили люди,
Сиротила та дівчина, шо жонатих лю(бе)!» (двічі)

Де ж та нивка колосиста, шо нас прогодує?
Де ж той батько, де ж та мати, зодягне, зобу(є)?
Де ж той батько, де ж та ненька, зодягне, зобу(є)?

Он да по бережку, бережку крутому,
Та й сєрой селезень пливйот!
Он да люлє-люлє, любов да люлє-люлє,
Та й сєрой селезень пливйот!

Он да пливйот, он да ревйот,
Та й громку й пєсєньку пойот!
Раз-два люлє-люлє, любов да люлє-люлє,
Та й громку й пєсєньку пойот!

(Кому ж мої кудрі? Кому ж мої русі?
Та й доведуться розчесать?
Доведуться кудрі, доведуться русі,
Та й старой бабушкє чесать.)

Косарі косят, а вітер повіває,
Шовкова трава на косу й наляга(є).

Шовкова трава на косу налягає.
З-під тії трави галочка й виліта(є).

З-під тії трави галочка й вилітає.
«Скажи, галочка, де моя й дружинонька?»

«Скажи, галочка, де моя дружинонька?»
«Твоя дружина на морі купаїться.

Твоя дружина на морі купаїться.
Правою рукой умиваїться,
Лєвою рукой утираїться».

Косарі косят, аж вітер повіває,
Шовкова трава на косу й наляга(є).

Шовкова трава на косу й налягає.
З під тії трави й галочка й виліта(є).

З під тії трави й галочка й вилітає
«Скажи галочка, де моя й дружинонька?»

Моя мила по базарю ходила,

А за тьон веретьон подхватила.

(– Це я вже нижчим голосом.)

Принесла я ту куделицю додому,

Причепила к веретьону.

Тепер тебе, куделице, та й не прясти:

Понеділок – важкий день починати,

А вівторок – родителів поминати,

А в середу…

(– А в середу… шо ж у середу? Забула.

– Ну, хай… В четвер.)

А в четвер – до попа на менини,

А в п’ятницю добрі люди та й не прядут,

А в суботу родителів поминают,

А в неділю ж гуляют.

Ой з-за гори, гори та й буйний вітер віє,
Ой там одівонька та й пшениченьку сі(є).

Ой посіявши, та й стала й волочити,
А заволочивши, стала Бога й проси(ти).

"Ой уроди, Боже, та й пшениченьку яру,
На вдовиних діток ще й на вдовину до(лю).

(А ще одівонька та й додому не дійшла,
А вже кажуть люди, що пшениченька зійшла.

Ой ще одівонька та й на лавку не сіла,
А вже кажуть люди, що пшениченька поспіла.)

Чуки-чуки коло лави,
Начукикала в халяви,
А халяви коротенькі,
Начукикала повненьки.

Дід ходив по гриби,
Баба по опеньки,
Дід свої погубив,
Бабині ціленьки.

Хроне, хроне, хто тебе сіяв? Хто тебе поливав?
Салимон, Салимон, Салимонова жена, край дорожки жила,
Край дорожечки, криві ножечки, і хрін поспів, пора вибира(ти)!

Та прийшов соцкий до двора, некрутечків вибира,
Ей, гей, йо-хо-хо, та й некрутечків вибира.

Та й вибрав собі ж молодця, та нема ж неньки, ні отца.
Ей, гей, йо-хо-хо, та нема ж неньки, ні отца.

Та нема ж ненькі. ні отца, тільки ж одна сестриця,
Ей, гей, йо-хо-хо, тільки ж одна сестриця.

Та тільки ж одна сестриця, та й та плаче, журиться,
Ей, гей, йо-хо-хо, та й та плаче, журиться.

Забєлєли снєжки, забєлєли бєли
Та й по крутой горє.

Та й по крутой горє,
Помирає тєло солдатськоє бєло
Та в чужой сторонє.

Та й чужой сторонє,
Ніхто й не заплаче по бєлому тєлу
Та й по солдатському.

Та й по солдатському,
Тільки зажурився та й запечалився
Та й товариш його.

Та й товариш його,
Товаришу вірний, ти, братіку рідний,
Та скоро я й помру.

Та й скоро я й помру,
Зроби мєні, брате, вірний товаришу,
Та з клен-дерева й труну.

Та й з клен-дерева й труну,
Ой де ж тобі, брате, вірний товаришу,
Та клен-дерева узять?