Digital archive of folklore

Іван купавсь та й нам придавсь.
На Івана Купала, на Івана Купала.

Цвіти рвали, віночки в’язали.
На Івана Купала, на Івана Купала.

Віночки в’язали, на воду кидали.
На Івана Купала, на Івана Купала.

На воду кидали, вогні зажигали.
На Івана Купала, на Івана Купала.

Вогні зажигали, з святом поздоровляли.
На Івана Купала, на Івана Купала.

А чи дома, дома пан хазяїн?
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям та й на весь вечір!

А я знаю, що він дома,
Щедрий вечір та й добрий вечір,
Добрим людям та й на весь вечір!

А він сидить в кінці столу,
Щедрий вечір та й добрий вечір,
Добрим людям та й на весь вечір!

А на ньому шуба люба,
Щедрий вечір та й добрий вечір,
Добрим людям та й на весь вечір!

А на шубі любій поясочок,
Щедрий вечір та й добрий вечір,
Добрим людям та й на весь вечір!

А на поясочку калиточка,
Щедрий вечір та й добрий вечір,
Добрим людям та й на весь вечір!

(А в калиточці сім червонців (шеляжечків),
Сьому-тому по золотому (шеляжечку)).

А в нашого хазяїна та й ворота нові,
Рай розвивсь, рай розвився, Христос народився,
Сам Господь звеселився!

І стовпи золоті, і столи тесові,
Рай розвивсь, рай розвився, Христос народився,
Сам Господь звеселився!

А за тими столами сидять Святі рядами,
Рай розвивсь, рай розвився, Христос народився,
Сам Господь звеселився!

Сидять Святі рядами, пишуть письма перами,
Рай розвивсь, рай розвився, Христос народився,
Сам Господь звеселився!

Що небі місяць, то то ж сам хазяїн,
Рай розвивсь, рай розвився, Христос народився,
Сам Господь звеселився!

Що на небі зірка, то то ж його жінка,
Рай розвивсь, рай розвився, Христос народився,
Сам Господь звеселився!

Що на небі зірочки, отож його діточки,
Рай розвивсь, рай розвився, Христос народився,
Сам Господь звеселився!

Так не сам з собою, з дітками, з женою,
Рай розвивсь, рай розвився, Христос народився,
Сам Господь звеселився!

Ой тихий Дунай, ой тихий Дунай та й бережечки зносе же,
Та й молоденький ой да новобранчик полковничка про(се).

Ой полковника просе же,
Та й пусти, пусти, ой да полковничку, із полка й додо(му).

А й із полка додому же,
Та й розплакалась, ой да розридалася дівчина за мно(ю).

Ой дівчина за мною же,
Та й нехай плаче, ой нехай плаче, нехай вона ту(же).

Поза гаєм, гаєм, давай посідаєм,
Та й будемо говорити, як жито косити. (двічі)

Як жито косити, треба й молотити,
Зерно будем чувалами додому носити. (двічі)

В середу косила, в четвер молотила,
В п’ятницю віяла, а в суботу міряла. (двічі)

А в неділю продала, з хлопцями пропила.
Слава тобі, Господи, що до діла довела. (двічі)

Ой до діла не я, й до роботи не я,
З хлопцями погуляти то й охота моя. (двічі)

Поза гаєм, гаєм, давай посідаєм,
Та й будемо говорити, як жито косити. (двічі)

Ой мала я чоловіка, чоловіка мала,
Посадила на пенечок та й ворона вкрала, - двічі

Я такого не бачила і не видала,
Що ворона чоловіками обідала, - двічі

А ворона тихесенько сіла на пеньочку,
Коли зʼїла чоловіка, віддай хоч сорочку. - двічі

Ой ворона, ти ворона, ти, ворона кара,
Віддай мені чоловіка, бо то ж моя пара. - двічі

Ой чи чула, дівчинонько, як я тебе кликав?

Як я тебе кликав,
Через твоє подвірʼячко сірим конем їхав. - двічі

Сірим конем їхав,
Ой хоч чула, хоч не чула, не обзивалася. - двічі

Не обзивалася,
Темна нічка-петрівочка, вийти боялася. - двічі

Вийти боялася,
Мати в сінях воду брала, та й догадалася. - двічі

Та й догадалася,
Знаю, знаю, дівчинонько, чого ти смієсся. - двічі

Чого ти смієшся,
Полюбила козаченька та й не признаєсся. - двічі

Ой чом роза та й ні квіточка? - двічі
Чому ж Галя та й не дівочка?

Чому Галя та й не дівочка? - двічі
Чом у неї та й не кісо(чка)?

Чорним (красним) шовком та й обметена, - двічі
Сріб-золотом та й обведе(на).

Наїхали та й пишні бояри - двічі,
Сріб-золото та й пообрива(ли).

Сріб-золото та й пообривали - двічі,
А Ванюші коня підкува(ли).

А у Вані коник вороненький, - двічі
Перескочив гайок зелене(нький).

А у Галі коник вороніший, - двічі,
Перескочив гайок зелені(ший).

Походила та Галочка по новім двору,
Виганяла сіру утку на бистру ріку.

На бистру ріку,
Пливи, пливи, сіра утко, тихо по воді.

Тихо по воді,
Прибудь, прибудь, моя ненько, сьогодня к мені.

Сьогодня к мені,
Та й дай мені порадоньку, бідній сироті.

Бідній сироті,
Ой рада б я, дитя моє, прибути к тобі.

Прибути к тобі,
Насипали сирой землі на груди мої.

На груди мої,
Зложилися білі ручки до купочки.

До купочки,
Простяглися білі но(і)жки до доріжки.

Ой на горі, горі та буйний вітер віє,
Ой там удівонька та пшениченьку сіє, - двічі

Вона сіє, сіє, та й стала волочити,
Та й заволочивши, стала Бога просити, - двічі

Ой уроди, Боже, та й пшениченьку яру,
Для маленьких діток, та й на вдовину славу, - двічі

Іще вдова в полі, та й додому не дійшла,
Кажуть люди, кажуть, що пшениченька зійшла. - двічі

Прийшла вдова з поля, та й на лавочці сіла,
Кажуть люди, кажуть, що пшениця поспіла. - двічі

Ой підемо, дітки, та й пшеницю глядіти,
Діти ж мої, діти, та й горе мені з вами. - двічі

Не журися мамо, та й не журися з нами,
Як повиростаєм, розійдемося сами, - двічі

Вийшла мати з хати, та й на порозі сіла,
Ждала, ждала своїх синів та поки посивіла. - двічі