Digital archive of folklore

Їхав, їхав козак містом,
Під копитом камінь тріснув, раз, два,
Під копитом камінь тріснув, раз.

Під копитом камінь тріснув,
Соловейко в гаю свиснув, раз, два,
Соловейко в гаю свиснув, раз.

«Соловейко, рідний брате,
Виклич мені дівча з хати, раз, два,
Виклич мені дівча з хати, раз.

Виклич мені дівча з хати,
Щось я маю запитати, раз, два,
Щось я маю запитати, раз.

Щось я маю запитати,
Чи не била вчора мати, раз, два,
Чи не била вчора мати да раз?»

«Ой хоч била, хоч не била,
Я з козаком говорила, раз, два,
Я з козаком говорила да раз».

Шумлять верби в кінці греблі, що я й насадила,
Нема того козаченька, що я й полюбила. (двічі)

Нема його та й не буде, поїхав в Одесу,
Казав: «Рости, дівчинонько, на другую весну». (двічі)

Росла, росла дівчінонька, та й на порі стала,
Ждала, ждала козаченька, та й плакати стала. (двічі)

Плачьте ж очі, плачьте ж карі, така ваша доля,
Полюбила козаченька, при місяці стоя. (двічі)

Не сама я полюбила, полюбила мати,
Вона мене заставила, рушнички в’язати. (двічі)

Один дала, другий дала, на третьому стала,
А четвертий, шовком шитий, рученьки в’язала. (двічі)

Шумлять верби в кінці греблі, що я й насадила,
Нема того козаченька, що я й полюбила. (двічі)

Тече вода каламутна, – чого, мила, така смутна?
– Я не смутна, ген сердита, бо з вечора була бита. (двічі)

Била мене мати з ночі, за Йванкові карі очі,
Ще й казала буде бити, щоб Іванка не любити. (двічі)

А я Йванка так любую, де зустріну, там цілую,
Ой, Іванко, серце моє, нема краще, чім нас двоє. (двічі)

Тече вода коло млина, – мамо моя, я не винна,
Ми з Іванком паровані, як орлята мальовані. (двічі)

Тече вода каламутна, – чого, мила, така смутна?
– Я не смутна, ген сердита, бо з вечора була бита. (двічі)

Ой під вишнею, під черешнею,
Стояв старий з молодою, як із ягідкою. (двічі)

І сварилася, і журилася,
«Пусти мене, старий діду, на вулицю погулять». (двічі)

«Я і сам не піду, і тебе не пущу,
Бо ти мене старенького та й покинеш на біду». (двічі)

«Ой ти, старий дідуга, ізогнувся, як дуга,
А я молоденька, гуляти раденька». (двічі)

Ой під вишнею, під черешнею,
Стояв старий з молодою, як із ягідкою. (двічі)

Якби мені сивий кінь, я уздечку маю,
Я б поїхав за Дунай, там дівчину маю,
А я все дивлюся, де моя Маруся,
А я все дивлюся: «Де ж ти, моя Маруся?» (останні два рядки двічі)

Як приїхав за Дунай, на горбочку хата,
Стара баба, старий дід, ще й дівка кирпата,
А я все дивлюся, де моя Маруся,
А я все дивлюся: «Де ж ти, моя Маруся?» (останні два рядки двічі)

Запросили в хату, запросили сісти,
Поставили бараболю нечищену їсти,
А я все дивлюся, де моя Маруся,
А я все дивлюся: «Де ж ти, моя Маруся?» (останні два рядки двічі)

А я тую бараболю по столу катаю,
На полиці паляниці, я на них киваю,
А я все дивлюся, де моя Маруся,
А я все дивлюся: «Де ж ти, моя Маруся?» (останні два рядки двічі)

Потушили каганці, полягали спати,
Я за тії паляниці та й тікати з хати,
А я все дивлюся, де моя Маруся,
А я все дивлюся: «Де ж ти, моя Маруся?» (останні два рядки двічі)

Як поліз я через тин, через перелази,
А дід мене ціпом-ціпом, аж чотирі рази,
А я все дивлюся, де моя Маруся,
А я все дивлюся: «Де ж ти, моя Маруся?» (останні два рядки двічі)

Що то за кінь стоїть, та й біла гривонька,
Сподобалась мені, сподобалась мені тая дівчинонька. (двічі)

Не так та дівчина, як біле личенько,
«Подай же, дівчина, подай же, гарная, на коня рученьку». (двічі)

Дівчина підійшла, рученьку подала,
«Ой лучше б я була, ой лучше б я була кохання не знала». (двічі)

Кохання, кохання, з вечора до рання,
Як сонечко зійде, як сонечко зійде, кохання відійде. (двічі)

Туман яром, туман долиною,
Туман яром, туман долиною.

За туманом нічого й не видно,
За туманом нічого й не видно.

Тільки видно дуба зеленого,
Тільки видно дуба зеленого.

Під тим дубом криниця стояла,
Під тим дубом криниця стояла.

В тій криниці дівка воду брала,
В тій криниці дівка воду брала.

Та й впустила золоте відерце,
Та й впустила золоте відерце.

Засмутила козакові серце,
Засмутила козакові серце.

«А хто ж теє відерце дістане,
А хто ж теє відерце дістане.

Той зі мною на рушничок стане,
Той зі мною на рушничок стане».

Обізвався козак молоденький,
Обізвався козак молоденький.

«А я ж теє відерце дістану,
А я ж теє відерце дістану.

Я с тобою на рушничок стану,
Я с тобою на рушничок стану».

Місяць на небі, зіроньки сяють, тихо по морю човен пливе.
В човні дівчіна пісню співає, а козак чує, серденько мре. (двічі)

Та пісня мила, та пісня люба, все про кохання, все про любов,
Як ми любили та й розійшлися, тепер навіки зійшлися знов. (двічі)

Ой очі, очі, очі дівочі, темні як в нічку, ясні, як вдень,
Ви ж мене, очі, плакать навчили, де ж ви навчились зводить людей? (двічі)

Зеленеє жито, зелене, хорошії гості у мене,
Зеленеє жито за селом, хорошії гості за столом. (двічі)

Зеленеє жито, зелене, хорошії гості у мене,
Зеленеє жито женці жнуть, хорошії гості водку п’ють. (двічі)

Зеленеє жито, зелене, хорошії гості у мене,
Зеленеє жито на межі, хорошії гості до душі. (двічі)

Зеленеє жито, зелене, хорошії гості у мене,
Зеленеє жито ще й овес, тут зібрався рід наш увесь. (двічі)

«Ой, дівчино, шумить гай,
Кого любиш – забувай, забувай,
Ой, дівчино, шумить гай,
Кого любиш – забувай».

«Нехай шумить, ще й гуде,
Кого люблю – мій буде, мій буде,
Нехай шумить, ще й гуде,
Кого люблю – мій буде».

«Ой, дівчино, серце моє,
Чи ти підеш за мене, за мене,
Ой, дівчино, серце моє,
Чи ти підеш за мене?»

«Не піду я за тебе,
В тебе хати немає, немає,
Не піду я за тебе,
В тебе хати немає».

«Підем, серце, в чужую,
Доки свою збудую, збудую,
Підем, серце, в чужую,
Доки свою збудую».

«Чужа хата не своя,
Як свекруха лихая, лихая,
Чужа хата не своя,
Як свекруха лихая.

Хоч не лає, так бурчить,
Та все ж вона не мовчить, не мовчить,
Хоч не лає, то бурчить,
А все ж вона не мовчить».

Постав хату з лободи,
А в чужую не веди, не веди,
Постав хату з лободи,
А в чужую не веди».

«Ой, дівчино, шумить гай,
Кого любиш – забувай, забувай,
Ой, дівчино, шумить гай,
Кого любиш – забувай».

Ой хмелю ти, хмелю, хмелю зелененький,
Де ж ти, хмелю, зиму зимував, та й не розвивався? (двічі)

Зимував я зиму, зимував я другу,
Зимував я в лузі під калиной, та й не розвивався. (двічі)

Сину, ти мій сину, сину молоденький,
Де ж ти, сину, нічку ночував, що й не роздягався? (двічі)

Ночував я нічку, ночував я другу,
Ночував я у тії дівчини, що сватати буду. (двічі)

Ой ти хмелю, хмелю, хмелю зелененький,
Де ж ти, хмелю, зиму зимував, та й не розвивався? (двічі)

Та ой засвіти мати свічку, постав на столі,
Нехай люде подивляться, е ой, чи пара мені?

З ким любилась – розлучила, е ой, нема з ким жить.

Та думай, думай, думай ще й гадай, думай Галечко,
Брести тобі дві річеньки, е ой, ще й третій Дунай.

Сяк-так до вечора буду жить,
А ввечері мій миленький прибіжить.

Я йому всю правду розкажу,
Через кого на вулицю не хажу.

Через того, через любчика,
Через сизого голубчика,
Через того, через любчика,
Через сизого голубчика.

Брешеш, дівчино, брешеш,
Щовечора на улицю чешиш, чешиш.

Щовечора та щораночку,
Полюби мене, коханочку,
Щовечора та щораночку,
Полюби мене, коханочку.

Розпрягайте, хлопці, коней та й лягайте спочівать,
А я піду в сад зелений, в сад криниченьку копать. (двічі)

Копав, копав криниченьку, у зеленому саду,
Чи не вийде дівчинонька рано-вранці по воду. (двічі)

Вийшла, вийшла дівчинонька рано-вранці воду брать,
А за нею козаченько веде коней напувать. (двічі)

Дівка зросту невеличка, ще й собою не дурна,
Руса коса до пояса, в косі стрічка голуба. (двічі)

Давав, давав їй колечко, вона його не брала,
Дарив, дарив їй сердечко, вона його не взяла. (двічі)

Розпрягайте, хлопці, коней, та й лягайте спочівать,
А я піду в сад зелений, в сад криниченьку копать. (двічі)

Ой на горі два дубки, ой на горі два дубки,
Ой на горі два дубки, два дубки та й злилися докупки. (двічі)

Вітер дуба хитає, вітер дуба хитає,
Вітер дуба хитає, хитає, козак дівку питає. (двічі)

«Ой, дівчино, чия ти, ой, дівчино, чия ти,
Ой, дівчино, чия ти, чия ти, чи ти вийдеш гуляти?» (двічі)

«Ой не питай чия я, ой не питай чия я,
Ой не питай чия я, чия я, вийдеш ти і вийду я». (двічі)

«Я у батька один син, я у батька один син,
Я у батька один син, один син, погуляти хоть би з ким». (двічі)

«А я доня мамчина, а я доня мамчина,
А я доня мамчина, мамчина, цілуватись навчена». (двічі)

Ой у полі два дубки, й у полі два дубки,
Ой у полі два дубки, два дубки і стоять, мов голубки. (двічі)

Била мене мати березовим кнутом,
Щоби я не гуляла з молодим рекрутом,
Щоби я не стояла з молодим рекрутом.

А я собі стояла, поки півні піли,
На двері воду лляла, щоби не скрипіли. (двічі)

На двері воду лляла, на пальцях ходила,
Щоб мати не почула, щоби не сварилась. (двічі)

А мати і не спала, та все чисто чула,
І мене не сварила, сама така була. (двічі)

Та ой вишенька та черешенька,
Та ой вишенька та черешенька,
Чом ягід не родеш?
Чом ягід не родеш?

Та ой як мені,
Та ой як мені,
Їх родити?
Як листя немає. (двічі)

Та ой дівчино,
Та моя й Галю,
Чом гулять не ходеш?
Чом гулять не ходеш?

Та ой як мені,
Та ой як мені,
Та гулять ходить,
Як милой покинув,
Як милой покинув.

Ти казала в понеділок, підем разом по барвінок,
Я прийшов – тебе нема, підманула, підвела,
Ти ж мене підманула, ти ж мене підвела,
Ти ж мене молодого з ума-розуму звела.

Ти казала у вівторок, поцілуєш разів сорок,
Я прийшов – тебе нема, підманула, підвела,
Ти ж мене підманула, ти ж мене підвела,
Ти ж мене молодого з ума-розуму звела.

Ти у середу, підем разом по череду,
Я прийшов – тебе нема, підманула, підвела,
Ти ж мене підманула, ти ж мене підвела,
Ти ж мене молодого з ума-розуму звела.

Ти казала у четвер, підем разом на концерт,
Я прийшов – тебе нема, підманула, підвела,
Ти ж мене підманула, ти ж мене підвела,
Ти ж мене молодого з ума-розуму звела.

Ти казала у п’ятницю, підем разом до крамниці,
Я прийшов – тебе нема, підманула, підвела,
Ти ж мене підманула, ти ж мене підвела,
Ти ж мене молодого з ума-розуму звела.

Ти казала у суботу, підем разом на роботу,
Я прийшов – тебе нема, підманула, підвела,
Ти ж мене підманула, ти ж мене підвела,
Ти ж мене молодого з ума-розуму звела.

Ти казала у неділю, підем разом на весілля,
Я прийшов – тебе нема, підманула, підвела,
Ти ж мене підманула, ти ж мене підвела,
Ти ж мене молодого з ума-розуму звела.

Стоїть гора високaя, попід горою гай, гай, гай,
Зелений гай, густесенький, неначе справді рай. (двічі)

Під гаєм в'ється річенька, як скло, вона блищить, блищить,
Долиною зеленою, кудись вона біжить. (двічі)

Край берега, у затишку, прив'язані човни, човни,
Там три верби схилилися, та й журяться вони. (двічі)

Що пройде красне літечко, повіють холода,
І опаде з них листячко, і понесе вода. (двічі)