Digital archive of folklore

«Шинкарочка молода,
Ой шинкарочка молода,
Продай горілки ще й вина».

«Не повірю, не продам,
Ой не повірю, не продам,
Бо у тебе жупан дран».

«Хоч у мене жупан дран,
Ой хоч у мене жупан дран,
Зато в мене грошей жбан».

«Якщо в тебе грошей жбан,
Ой якщо в тебе грошей жбан,
Я за тебе дочку дам.

Не так дочку – наймичку,
Ой не так дочку – наймичку,
Вона в мене змалечку.

Вона в мене з малих лєт,
Ой вона в мене з малих лєт,
А за неї слави нєт».

Як їхали од вінця,
Ой як їхали од вінця,
То він її питаєтца.

«Ти, дівчино-горличко,
Ой ти, дівчино-горличко,
Якого ж ти родочку?»

«По-імені Мар’яна,
Ой по-імені Мар’яна,
По-батькові Степана.

Ти, козаче-серденько,
Ой ти, козаче-серденько,
З якого ж ти родочку?»

«По-імені Івана,
Ой по-імені Івана,
По-батькові Степана».

Бодай попи пропали,
Ой бодай попи пропали,
Сестру й брата звінчали.

«Підем, сестро, в темний ліс,
Ой підем, сестро, в темний ліс,
Нехай же нас звір із’їсть.

Підем, сестро, до моря,
Ой підем, сестро, до моря,
Потопимось обоє».

Море каже: «Не прийму»,
Ой море каже: «Не прийму»,
А звір каже: «Не візьму».

«Підем, сестро, полями,
Ой підем, сестро, полями,
Розсіємось квітками».

Будуть люди квіти рвать,
Ой будуть люди квіти рвать,
Сестру й брата вспоминать.

Ото ж ції квіточки,
Ой ото ж ції квіточки,
Що братики-сестрички.

Ой вербо, вербо, де ти зросла,
Що твоє листячко вода знесла?

Ой знесла, знесла тиха вода,
А я молода, як ягода.

А я молода, як ягода,
Не піду заміж за рік, за два.

А піду заміж аж п’ятого
За п’яниченьку проклятого.

А п’яниченька все п’є та п’є,
Прийде додому – лає та б’є.

Ой не раз, не два утікала,
В вишневім саду ночувала.

Соловей в саду все «тьох» та «тьох»,
Котяться сльози, як той горох.

А зозуленька: «ку-ку, ку-ку»,
За кого ж це я терплю муку?

Ой чи за отця, чи за неньку,
Ой чи за себе, молоденьку?

Ой не за отця, не за неньку,
Ой та й за себе, молоденьку.

Чорноморець, мать моя, чорноморець,
Вивів мене босую на морозець.

Вивів мене босую та й питає:
«Чи є мороз, дівчино, чи немає?»

«Ой немає морозу – тільки роса»,
А я ж молодесенька стою, стою боса.

Простояла ніченьку, та й байдуже,
Бо я чорноморчика люблю дуже.

«Ой на що ж ти, донечко, уповала,
Що ти чорноморчика сподо.., сподобала?»

«Уповала, мать моя, на шинелю,
Я ж думала: жить буду баришнею.

Уповала, мать моя, на галоші,
Я ж думала: жить буду у розкоші».

Ой п’є козак, п’є, в нього гроші є,
Ой за ним, за ним його рідна мати дрібні сльози ллє. (двічі)

«Ой синочку мій, дитино моя,
Ой покинь, покинь горілочку пити, бо проп’єш коня». (двічі)

«(Ой) мамо моя, не покину я,
Ой не покину горілочку пити, бо солодкая».

«Ой синочку мій, дитино моя,
Ой покинь, покинь, дівчину любити, бо зведе з ума». (двічі)

«Ой мамо моя, не покину я,
Ой не покину дівчину любити, бо красівая». (двічі)

Закувала зозуленька, сидя на помості, гей,
Приїхали до дівчини три козаки в гості, гей,
Приїхали до дівчини три козаки в гості.

Один стоїть коло воріт, другий коня в’яже, гей,
Третій стоїть під віконцем: «Добрий вечір» - каже.

«Добрий вечір, стара мати, дай води напиться, гей,
Кажуть люди: дочка гарна – дай хоч подивиться».

«Вода в сінях, кварта в хаті – як хоч, то напийся, гей,
Дівка лежить на кроваті – біжи подивися».

«В тебе вода недобрая – піду до криниці, гей,
В тебе дівка негарная – піду до вдовиці.

А в вдовиці дві світлиці, ще й третя кімната, гей,
А у тебе одна хата, та й та неприбрата».

Один місяць сходить, а другий заходить,
Молодий парнішка ой по казармі ходить.

По казармі ходить, остру саблю носить,
Остру саблю носить, ой командіра просить.

«Командире, брате, одпусти додому,
Покинув дівчину, ой не вручив нікому».

Їде козак, їде, ворота минає,
Стоїть його мила, ой слізоньки втирає.

«Ой куди ж ти їдеш, ворота минаєш,
Я ж твоя кохана, ой хіба не впізнаєш?»

«Якби ти кохана, то ти б мене ждала,
А то я за гору – ой ти сина придбала».

«Не сама я дбала – дбали вдвох з тобою,
Хіба ж ти забувся, ой в лузі під вербою».

Місяць на небі, зіроньки сяють,
Вийди, дівчино, серце бажає. (двічі)

Вийди, дівчино, не бійся морозу,
Я ж твоїх ніжок не поморожу. (двічі)

Я ж твоїх ніжок не поморожу,
Я ж твої ніжки у шапочку зложу. (двічі)

А в мене шапочка недорогая,
Чотири воли заплаченая. (двічі)

Ой сюди гора, а туди – друга,
Поміж тими крутими горами сходила зоря.

Ой то ж не зоря, дівчина моя,
З новенькими ой да відерцями по водицю йшла.

«Дівчина моя, напій же коня,
З рубленої ой да криниченьки, з повного відра».

«Козаченьку мій, якби я твоя,
Взяла б коня за шовковий повід та й напоїла».

Ой у лузі та ще й при березі червона калина,
Породила молода дівчина хоро… хорошого сина. (двічі)

Ой як вона його породила в зеленій діброві,
Та й не дала тому козакові ні ща… ні щастя ні долі. (двічі)

Та й не дала тому козакові ні щастя ні долі,
Тільки дала тому козакові личко, личко й чорні брови. (двічі)

«Було б тобі, моя рідна мати, тих брів не давати,
Було б тобі, моя рідна мати, щастя, щастя й долю дати». (двічі)

«Розвивайся, ти зелений дубе, завтра мороз буде,
Собирайся, молодий козаче, завтра, завтра похід буде». (двічі)

«Я й морозу того не боюся, зараз розів’юся,
Я й походу того не боюся, зараз, зараз соберуся». (двічі)

Осінь моя довгая, да гей,
Осінь моя довгая,
Нічка моя темная.

З ким я буду цю ніч спать, да гей,
З ким я буду цю ніч спать,
Цю вечерю вечерять?

Повечеряю сама, да гей,
Повечеряю сама,
Поки милого нема.

А мій милий на Дону, да гей,
А мій милий на Дону,
Я до нього полину.

Кругом Дону обійшла, да гей,
Кругом Дону обійшла,
Миленького не знайшла.

Тільки знайшла долину, да гей,
Тільки знайшла долину,
Миленького могилу.

Ой за лугом зелененьким, (двічі)
Брала вдова льон дрібненький. (двічі)

Брала вона, вибирала, (двічі)
Тонкий голос подавала. (двічі)

Там Василько сіно косить, (двічі)
Тонкий голос переносить.

Кинув косу додолоньку, (двічі)
А сам пішов додомоньку.

А сам пішов додомоньку, (двічі)
Схилив на стіл голівоньку.

Схилив на стіл голівоньку, (двічі)
Та й задумав про вдівоньку.

«Позволь, мати, вдову брати, (двічі)
Перестану пить-гуляти».

«Не позволю вдову брати, (двічі)
Вдова вміє чарувати.

Зчарувала мужа свого, (двічі)
Причарує й сина мого». (двічі)

Ой у полі нивка, кругом материнка,
Там дівчина жито жала, гарна, чорнобривка. (двічі)

Жала вона, жала, сіла спочивати,
Їхав козак дорогою, мусів шапку зняти. (двічі)

Мусів шапку зняти, «добрий день» сказати,
«Помагай Біг, дівчинонько, тобі жито жати». (двічі)

А дівчина встала, йому відказала,
Вона ж того козаченька серденьком назвала. (двічі)

А вже ж тая слава по всім городочку,
Що дівчина козакові вишила сорочку. (двічі)

А вже ж тая слава по всім селі стала,
Що дівчина з козаченьком на рушничок стала. (двічі)

Ой зацвіла рожа край вікна, (двічі)
Мала я мужа, ой мала я мужа, ой мала я мужа пияка.

Нічого не робить - тільки п’є, (двічі)
Прийде додому, а прийде додому, а прийде додому – жінку б’є.

ー Не бий мене, муже, не карай, (двічі)
Ой бо я сяду, сяду та й поїду, сяду та й поїду за Дунай.

Ой як я на лодку сідала, (двічі)
Правой рукою, а білим платочком, а білим платочком махала.

ー Ой вернися, жінко, додому, (двічі)
Не буду бити та буду любити, ой бо горе жити самому. (двічі)

Ой вернулась жінка уночі, (двічі)
Горшки побиті, а ложки немиті, а діточки плачуть на печі. (двічі)

Тече річка невеличка з вишневого саду,
Кличе козак дівчиноньку собі на пораду.
Ой гай, гай, гай, зелений гай,
Кличе козак дівчиноньку собі на пораду.

«Порадь мені, дівчинонько, як рідная мати,
Ой чи мені женитися, чи на тебе ждати?
Гей, гей, гай, гай, зелений гай,
Ой чи мені женитися, чи на тебе ждати?»

«Ой я тобі, козаченьку, раджу і не раджу,
Я з тобою вечір стою - на другого гляжу.
Гей, гей, гай, гай, зелений гай,
Я з тобою вечір стою - на другого гляжу.»

«Бодай же ти, дівчинонько, тоді заміж вийшла,
Як у млині на камені рута-м’ята зійшла.
Гей, гей, гей, гей, зелений гай,
Як у млині на камені рута-м’ята зійшла».

«Бодай же ти, козаченьку, тоді оженився,
Як у лузі при дорозі сухий дуб розвився.
Гей, гей, гей, гей, зелений гай,
Як у лузі при дорозі сухий дуб розвився».

Ой у млині на камені рута-м’ята зійшла,
Молода ще дівчинонька, а вже заміж вийшла.
Гей, гей, гай, гай, зелений гай,
Молода ще дівчинонька, а вже заміж вийшла.

Ой у лузі при дорозі сухий дуб розвився,
Старий козак, як собака, а ще не женився.
Гей, гей, гай, гай, зелений гай,
Старий козак, як собака, а ще не женився.

Ой піду я понад лугом, ну-да-я, ну-да-я,
Там мій милий оре плугом, ну-да-я, ну-да-я. (двічі)

Понесу я йому їсти, ну-да-я, ну-да-я,
Чи не скаже мені сісти, ну-да-я, ну-да-я. (двічі)

Він наївся, він напився, ну-да-я, ну-да-я,
Та й на ріллю похилився, ну-да-я, ну-да-я. (двічі)

«Чого лежиш, чом не ореш, ну-да-я, ну-да-я,
Чом до мене не говориш, ну-да-я, ну-да-я?» (двічі)

«А я лежу та й думаю, ну-да-я, ну-да-я,
Що погану жінку маю, ну-да-я, ну-да-я». (двічі)

«Який тобі дідько винен, ну-да-я, ну-да-я,
Що ти гарний, чорнобривий, ну-да-я, ну-да-я?» (двічі)

А я руда вродилася, ну-да-я, ну-да-я,
Чорнявому судилася, ну-да-я, ну-да-я. (двічі)

А я брови підмалюю, ну-да-я, ну-да-я,
Чорнявого поцілую, ну-да-я, ну-да-я. (двічі)

Ой хмариться – дощ буде,
Признаюся вам, люди,
Що за свою сваволю,
Попалась я в неволю,
Що за свою сваволю,
Попалась я в неволю.

Пішов милий в дорогу,
Я пропила корову,
Іду тепер, журюся,
За корову боюся,
Іду тепер, журюся,
За корову боюся.

Іду тепер, журюся,
За корову боюся,
Що ж буде від милого,
Мого чорнобривого,
Що ж буде від милого,
Мого чорнобривого.

Прийшов милий з дороги,
А я йому – бух в ноги:
«Що ж я, милий, зробила,
Корівоньку пропила,
Що ж я, милий, зробила,
Корівоньку пропила.

Із тіткою Варкою,
З кумою Параскою,
З кумом Іваном,
З сусідом Степаном,
З кумом Іваном,
З сусідом Степаном.

Милий милу жалує,
Корівоньку дарує:
«Пий, мила, здорова,
Буде друга корова.
Промайнула – не біда,
Буде ціла череда»,
Промайнула – не біда,
Буде ціла череда».