Digital archive of folklore

Та сидів голуб на дубочку, а голубка на калині,
Де мій милой на Вкраїні, де ж мій милой на Вкраїні?

Та на сірому коню грає, на сонечко поглядає,
Чи звисока сонце сходе, чи низесенько заходе?

Та питалася дєвка же парня, молодого козаченька,
Ой де ми будем ночувати, ой де же будем ночувати?

А у полі скирда сіна, ото наша постіль біла,
Молодая дівчинонька, молодая дівчинонька.

Та питалася дєвка парня, молодого козаченька,
Ой чим ми будем накриваться, ой чим ми будем накриваться?

Да повій, вітер, да буйнесенький
З глибокого яру же,
Прибудь, милой, ой да чорнобривой
З далекого кра(ю).

Да ой рад би я да повівати -
Яр дуже й глибокий,
Ой рад би я до тебе прибути -
Край дуже дальок(ий).

Да глибокі(високі) да явірочки,
Й а ще вищі кручі же,
Ой як мені же ой да й надоєло
Миленького жду(чі).

Да ждала год я, да ждала другий,
Да й не могла дождаться же,
Ой найняла ой да чорний ворон
Листа пересла(ться).

Да летить ворон, да летить чорний,
Та й летючи кряче же,
Передай же ой да тій дівчині,
Хай вона й не пла(че).

Да нехай вона да й не плаче,
А я тут не журюся,
Нехай вона ой да іде заміж,
А я й оженю(ся).

Да ой щоб тебе да й женихала
Лихая й година же,
Як зв'язала ой да білі ручки
Малая дити(на).

Да ізв'язала да білі ручки -
Ніхто й не розв'яже,
Ніхто ж мені ой да молоденькій
Правдоньки не ска(же).

Ой зайди, зайди, ти, місяцю, на ту пору,
Ой прийди, прийди, да мій милой на розмо(ву). (двічі)

Та й прийди, прийди, ти, мій милой, на розмо(ву)
Ой болить, болить, та серденько й за тобо(ю).(двічі)

Що в тебе болить, а мені байдуже,
Було б не любить, да з первого разу й ду(же). (двічі)

Ти мене любив, я в тебе вкохалася,
Ти ж сів, поїхав, да й кому я й остала(ся)? (двічі)

Ти сів, поїхав паровой машиною,
Мене покинув да з малою дитино(ю). (двічі)

Ти сів, поїхав лугами-берегами,
Мене покинув да з лихими ворога(ми). (двічі)

Чорноморець, мать моя, чорноморець,
Вивів мене босую на морозець.

Вивів мене босую та й питає:
«Чи є мороз, дівчино, чи немає?»

«Ой немає морозу – тільки роса»,
А я ж молодесенька стою, стою боса.

Простояла ніченьку, та й байдуже,
Бо я чорноморчика люблю дуже.

«Ой на що ж ти, донечко, уповала,
Що ти чорноморчика сподо.., сподобала?»

«Уповала, мать моя, на шинелю,
Я ж думала: жить буду баришнею.

Уповала, мать моя, на галоші,
Я ж думала: жить буду у розкоші».

Ой п’є козак, п’є, в нього гроші є,
Ой за ним, за ним його рідна мати дрібні сльози ллє. (двічі)

«Ой синочку мій, дитино моя,
Ой покинь, покинь горілочку пити, бо проп’єш коня». (двічі)

«(Ой) мамо моя, не покину я,
Ой не покину горілочку пити, бо солодкая».

«Ой синочку мій, дитино моя,
Ой покинь, покинь, дівчину любити, бо зведе з ума». (двічі)

«Ой мамо моя, не покину я,
Ой не покину дівчину любити, бо красівая». (двічі)

Закувала зозуленька, сидя на помості, гей,
Приїхали до дівчини три козаки в гості, гей,
Приїхали до дівчини три козаки в гості.

Один стоїть коло воріт, другий коня в’яже, гей,
Третій стоїть під віконцем: «Добрий вечір» - каже.

«Добрий вечір, стара мати, дай води напиться, гей,
Кажуть люди: дочка гарна – дай хоч подивиться».

«Вода в сінях, кварта в хаті – як хоч, то напийся, гей,
Дівка лежить на кроваті – біжи подивися».

«В тебе вода недобрая – піду до криниці, гей,
В тебе дівка негарная – піду до вдовиці.

А в вдовиці дві світлиці, ще й третя кімната, гей,
А у тебе одна хата, та й та неприбрата».

Один місяць сходить, а другий заходить,
Молодий парнішка ой по казармі ходить.

По казармі ходить, остру саблю носить,
Остру саблю носить, ой командіра просить.

«Командире, брате, одпусти додому,
Покинув дівчину, ой не вручив нікому».

Їде козак, їде, ворота минає,
Стоїть його мила, ой слізоньки втирає.

«Ой куди ж ти їдеш, ворота минаєш,
Я ж твоя кохана, ой хіба не впізнаєш?»

«Якби ти кохана, то ти б мене ждала,
А то я за гору – ой ти сина придбала».

«Не сама я дбала – дбали вдвох з тобою,
Хіба ж ти забувся, ой в лузі під вербою».

Ой сюди гора, а туди – друга,
Поміж тими крутими горами сходила зоря.

Ой то ж не зоря, дівчина моя,
З новенькими ой да відерцями по водицю йшла.

«Дівчина моя, напій же коня,
З рубленої ой да криниченьки, з повного відра».

«Козаченьку мій, якби я твоя,
Взяла б коня за шовковий повід та й напоїла».

І рвала, кідала червону рожу,
І рвала, кідала на бистру ріку.

І рвала, кідала через ворота,
Не смійся, козаче, що я й сирота.

Не смійся, козаче, що я й сирота.
Коли прийшов сватать, то я й не пішла.

На городі верба рясна, (двічі)
Там стояла дівка красна.

Вона красна ще й красива, (двічі)
В неї доля нещаслива.

В неї доля нещаслива, (двічі)
Нема того, що любила.

Нема його та й не буде, (двічі)
Розраяли його люди.

Розраяли, розсудили, (двічі)
Щоб ми в парі не ходили.

А ми в парі ходить будем, (двічі)
І друг друга любить будем.

«Ой хмелю ж мій, хмелю, хмелю зелененький,
Де ж ти, хмелю, зиму зимував, що й не розвивав(ся)?» (двічі)

«Зимував я зиму, зимував я другу,
Зимував я в лузі на калині та й не розвивав(ся)». (двічі)

«Ой сину ж мій, сину, сину ж мій єдиний,
Де ж ти, сину, нічку ночував, що й не роззувався?» (двічі)

«Ночував я нічку, ночував я другу,
Ночував я у тої вдовиці, що й сватати буду». (двічі)

Посіяла огірочки близько над водою,
Сама буду поливати дрібною сльозо(ю). (двічі)

Ростіть, ростіть, огірочки в чорити деньочки,
Не бачила миленького аж три вечорочк(и). (двічі)

На четвертий побачила, як череду гнала,
Не сказала: «Добрий вечір», бо мати стоял(а). (двічі)

Бо мати стояла, а батько дивився,
Не сказала: «Добрий вечір», шоб не розгнівивс(я). (двічі)

Ой гиля ж, гиля, гусоньки, ой да й на став,
ー Добрий вечір, дівчино, бо я ще, бо я ще не спав.

Ой не спав же, не спав, та й не буду я й спать,
Ой дай мені, дівчино, повече.. повечеряти.

ー Єсть у мене вечеря ー рибка печена,
Не для тебе, серденько, пригото… приготовила.

Шумлять верби в кінці греблі, що я й насадила,
Нема мого миленького, що я й полюбила. (двічі)

Нема його, та й не буде – поїхав за Десну,
Сказав: «Рости, дівчинонько, на другую весну». (двічі)

Росла, росла дівчинонька, та й на порі стала,
Ждала, ждала козаченька, та й плакати стала. (двічі)

Плачте, очі, плачте, карі – така ваша доля,
Полюбила козаченька при місяцю стоя. (двічі)

Не я ж його полюбила – полюбила мати,
Заставила мене мати рушники давати. (двічі)

Один дала, другий дала, на третьому стала,
А четвертим, білесеньким рученьки зв’язала. (двічі)

Та ще сонце не заходило,
Як зробилась темнота.

Як зробилась темнота,
Та нещаслива та дівчина, котра любить козака.

Котра любить козака,
Та козак їде в чисте поле, зостаюся я й сама.

Зостаюся я й сама,
Та зостаюся я сама, не дівчина й не вдова.

Не дівчина й не вдова,
Та й не дівчина й не вдова, рекрутонька й молода.

Рекрутонька й молода,
Та вийшла дівка за ворота, за новиє й ворота.

За новиє ворота,
Та випустила канарейку з-під правого рукава.

З-під правого рукава.
Ой лети-лети, канарейка, вгору, вгору висака.

На городі верба рясна, (двічі)
Там стояла дівка красна.

Вона красна ще й вродлива, (двічі)
Її доля нещаслива.

Її доля нещаслива, (двічі)
Нема того, що любила.

Нема його та й не буде, (двічі)
Розраяли його люди.

Розраяли, розсудили, (двічі)
Щоб ми в парі не ходили.

А ми в парі ходить будем, (двічі)
Як любились, так й будем.

Їхав, їхав козак містом,
Під копитом камінь тріснув да раз, два!
Під копитом камінь тріснув да раз!

Під копитом камінь тріснув,
Соловейко в гаю свиснув да раз, два!
Соловейко в гаю свиснув да раз!

«Соловейко, рідний брате,
Виклич мені дівча з хати да раз, два!
Виклич мені дівча з хати да раз!

Виклич мені дівча з хати,
Маю в неї щось спитати да раз, два!
Маю в неї щось спитати да раз!

Маю в неї щось спитати,
Чи не била вчора мати да раз, два!
Чи не била вчора мати да раз!

Ой чи била, чи не била,
Як з козаком говорила да раз, два!
Як з козаком говорила да раз!»

Закувала зозуленька в саду на помості, ох,
Приїхали до дівчини три козаки в гості, (ох). (двічі)

Один козак коня поє, другий коня в’яже, ох,
Третій стоїть під віконцем: «Добрий вечір» – каже, (ох). (двічі)

«Добрий вечір, стара й мате, дай води напитца, ох»,
«Кружка в сінях, вода в сінях – визьми та й напийся, (ех)». (двічі)

«Кажуть люди, дівка гарна – дозволь подивитца, ох»,
(В)она в хаті на кроваті – піди подивися, (ох)». (двічі)

Дівка спала, ничого й не знала…
Правой ручкой обняла ще й поцилувала, (ох). (двічі)

Закувала зозуленька в саду на помості, ох,
Забрав козак дівчиноньку та й повіз у гості, (ой). (двічі)

Чорноморець, матінко, ой чорноморець,
Вивів мене босую ой на морозець. (двічі)

Вивів мене босую та й питає:
«Чи є мороз, дівчина, ой чи немає?» (двічі)

«Ой нема морозу, ой тільки роса»,
Простояла дівчина ой всю ніч боса. (двічі)

«Простояла ніченьку та й байдуже,
Ой я чорноморчика ой люблю дуже». (двічі)

Вітер віє, а жито половіє,
А козак дівчину та й вірненько любе, а сказать не посміє. (двічі)

Ой тим він же не займає, а що сватати має,
Ой не ходе та і не горнеться, а що (бо) слави боїться. (двічі)

Сидить голуб на черешні, а голубка на вишні,
«Ой скажи по правді, серденько дівчина, ой шо в тебе на мислі?» (двічі)

«А я ж маю очі карі та і не надивлюся,
А за нас з тобою неправду говорять, а я їх не боюся». (двічі)