Digital archive of folklore

Зелений дубочок на яр похилився,
Та й молодий козаче, ой чого зажурився?

Молодий козаче, чого зажурився?
Та й чи воли пристали, ой чи з дороги збився?

Воли не пристали, з дорожки не збився,
Та й того зажурився й, ой без долі вродився.

Того зажурився, без долі вродився,
Та як піду я в поле та й шукать собі долю.

Як піду я в поле шукать собі долю,
Та й не найшов я й долі же, а й найшов синє море.

Не найшов я долі, знайшов синє море,
Та й в тім синєм морі же ой самі риболови.

Летіла зозуля та й сіла на сосну,
Та й сіла на сосну, на гілку рзкошну. (двічі)

Та й стала кувати, сироти питати:
«Скажи міні, сестро, з якого ти году?» (двічі)

«Скажи міні, сестро, з якого ти году?
А ще розкажи ж ти скільки в тебе роду?» (двічі)

«А у мене роду – один брат із роду,
Та й той приїжжяє десятого году».

Як приїхав брат же ж у неділю вранці:
«Давай вип’єм, сестро, вип’ємо по чарці!» (двічі)

«(Міні), брате, горілка не п’ється,
Коло мого серця як гадюка в’ється».

«Нехай вона в’ється – вона одірветься,
Розкажи, сестриця, як тобі живеться?»

«А мені живеться – не дай Бог нікому:
Зросла сиротою, а тепер – вдовою».

«Годі тобі, сестро, гіркі сльози лити,
Заберу тебе я між чужиї люди.

Між чужими людьми краще буде жити,
Ніж тут сиротині гіркі сльози лити».

Під вишнею-чирешнею я з милим стояла,
Ой чого ж я сумна стала, як з милим розсталась?
Еей, чого ж я сумна стала, що з милим розсталась

Сіда милий у машину, їде в Москівщину,
А дівчині атвічає: «Я тебе покину».
Еей, а дівчині атвічає: «Я тебе покину».

Привикайте, карі очі, сами ночувати,
Хоч привикли не привикли – треба привикати.
Еей, хоч привикли не привикли – треба привикати.

Чорнявого не забуду, з русим спать не ляжу,
Як згадаю й чорнявого, та й гірко заплачу.
Еей, як згадаю й чорнявого, та й гірко заплачу.

Тече річка невеличка понад слободою,
Взяла дівка нові відра – пішла за водою.
Еей, взяла дівка нові відра – пішла за водою.

Іще й води не набрала, стала постояла,
Й за козаком зажурилась та й у воду впала.
Еей, за козаком зажурилась та й у воду впала.

Біжить батько, біжить мати і кричать: «Рятуйте!»,
А дівчина отвічає: «За мной не жалкуйте».
Еей, а дівчина отвічає: «За мной не жалкуйте».

Було б тоді жалкувати, як була мала я,
А тепер передо мною й могила сирая.
Еей, а тепер передо мною й могила сирая.

Вернувсь козак з Москівщини та й питає роду:
«А де ж тая й дівчинонька, шо упала в воду?
Еей, а де ж тая й дівчинонька, що упала в воду?»

Нема тії дівчиноньки, осталась дитина,
Хитається по всім світі, бідна сиротина.
Єей, хитається по всім світі, бідна сиротина.

Ой на горі цигани стояли, (двічі)
Стояла, думала циганочка й молода, (двічі)
Циганочка й молода. (двічі)

Один циган не п'є, не гуляє, (двічі)
Стояла, думала циганочка й молода, (двічі)
Циганочка й молода. (двічі)

На циганку скоса поглядає, (двічі)
Стояла, думала циганочка й молода, (двічі)
Циганочка й молода. (двічі)

Оддай, циган, ключі золотії, (двічі)
Стояла, думала циганочка й молода, (двічі)
Циганочка й молода. (двічі)

Та й відімкну коні воронії, (двічі)
Стояла, думала циганочка й молода, (двічі)
Циганочка й молода. (двічі)

Ой у лузі та ще й при березі черво..., червона калина. (двічі)

Спородила й молода дівчина й харо..., харошого сина. (двічі)

Ой де ж вона його спородила в зеле..., в зеленій діброві. (двічі)

Та й не дала й тому козакові не ща..., не щастя, не долі. (двічі)

Тільки дала йому, молодому, й біле личко, чорні брови. (двічі)

Було б тобі, моя рідна мати, цих брів, тих брів не давати,
Було б тобі, моя рідна мати, щастя, щастя й долю дати.

Ой у лузі калина стояла,
Ой у лузі калина стояла,
Ту калину дівчина ламала.
Ой у лузі калина стояла,
Ту калину дівчина ламала.
Ту калину дівчина ламала,

Й ту калину дівчина ламала,
Вона всих парубків чарувала.
Ой ту калину дівчина ламала,
Вона всих парубків чарувала.

Лиш одному нічого не робить,
Лиш одному нічого не робить,
Він до неї щовечора ходить.
Лиш одному нічого не робить,
Він до неї щовечора ходить.

Ой дівчино лиця рум’яного!
Ой дівчино лиця рум’яного!
Покохай ти ж мене, молодого!
Ой дівчино лиця рум’яного!
Покохай ти ж мене, молодого!

Ой рада б я усіх вас кохати,
Ой рада б я усіх вас кохати,
Так боюсь я козацької зради.
Ой рада б я усіх вас кохати,
Так боюсь я козацької зради.

Не зрубав я у полі тополі,
Не зрубав я у полі тополі,
Та й не зраджу тебе молодої!
Не зрубав я й у полі тополі,
Та й не зраджу тебе молодої!

Ой у лузі та ще й при березі черво..., червона калина. (двічі)

Спородила й молода дівчина й харо..., харошого сина. (двічі)

Ой де ж вона його спородила в зеле..., в зеленій діброві. (двічі)

Та й не дала й тому козакові не ща..., не щастя, не долі. (двічі)

Тільки дала йому, молодому, й біле личко, чорні брови. (двічі)

Було б тобі, моя рідна мати, тих брів, тих брів не давати,
Було б тобі, моя рідна мати, щастя, щастя й долю дати.

Розвивайся а ти, старий дубе, завтра, завтра мороз буде. (двічі)

Я й морозу та ще й не боюся й завтра, завтра розів’юся. (двічі)

Собирайся, молодий козаче, завтра похід буде. (двічі)

Чого не прийшов, як місяць зійшов, як я тебе ждала,
Чи коня не мав, чи стежки не знав, чи мать не пускала? (двічі)

І коня я мав, і стежку я знав, і мати пускала,
Найменша сестра, бодай не зросла, сіделце сховала. (двічі)

А старша сестра сідельце найшла, братіку віддала:
"На, братік, сідло та їдь у село, й де дівчина ждала!". (двічі)

Через річеньку й невеличеньку схочу - перескочу,
Ой віддай мене, моя ж матінко, за кого я схочу. (двічі)

Як віддавала й приказувала в гостях не бувати:
"А якщо прийдеш, моя ж донечко, то вижену з хати". (двічі)

Терпіла я год, терпіла два, третій не стерпіла:
Перетворилась в сиву й зозулю, в гості ж полетіла. (двічі)

Полем летіла, землю крапала дрібними сльозами,
Лісом летіла, гілля ламала білими руками. (двічі)

Прилетіла в сад, сад зельонєнький, сіла на калину,
Сіла та й кує, ще й розказує, як жить на чужині. (двічі)

Над віконечком сидить матінка, рушник вишиває,
А найменший брат стоїть у дверях ружжо заряжає: (двічі)

"Ой дозволь мені, моя матінко, ту зозулю вбити,
Бо вона кує, жалю завдає - я не можу жити". (двічі)

"Не дозволю, сину, не дозволю я ту зозулю вбити,
Бо цій зозулі, як моїй дочці, на чужині жити". (двічі)

"Ой ти, зозуля, ой ти, сивая, перестань кувати,
А якщо дочка, дочка рідная, то іди (лети) до хати". (двічі)

Косарі косять, а вітер повіває,
Шолкова трава на косу ж налягає.

Шолкова трава й на косу налягає,
Проміж той травой галочка ж пролітає.

Проміж той травой галочка ж пролітає,
Скажи, галочка, й де ж моя милая?

Скажи, галочка, й де ж моя милая?
Твоя милая в лузі над водою.

Твоя милая, в лузі над водою,
Умивається горючею сльозою.

Умивається й горючею сльозою,
Утирається вишитою хустиною.

Утирається вишитою хустиной,
Вихваляється й невірною дружиною.

Вихваляється й невірною дружиною,
Ой, Боже, Боже, коли той вечір буде?

Ой Боже, ой Боже, коли той вечір буде,
Коли ж про мене люди наговоряться?

Ой не так люди, як нерідная мати,
Кладе сироту не вечерявши спати.

Кладе сироту й не вечеряти спати,
Не вечеряла й не буду я й снідати.

Не вечеряла й не буду я снідати,
Пусти сироту й матінку ж одвідати.

Як посію, раз посію,
Як посію, два посію конопель, конопель!
Конопель, пель-пель, (чотири рази)
Конопель, конопель!

Як унадивсь, розпонадивсь (двічі)
Журавель, журавель!
Журавель, вель-вель, (чотири рази)
Журавель, журавель!

З ким я засяду? Сам я засяду (двічі)
Журавля, журавля!
Журавля, вля-вля, (чотири рази)
Журавля, журавля!

З ким понесу до пана? Сам понесу до пана (двічі)
Журавля, журавля!
Журавля, вля-вля, (чотири рази)
Журавля, журавля!

Їж його, пане, стерво погане, (двічі)
Журавля, журавля!
Журавля, вля-вля, (чотири рази)
Журавля, журавля!

Як погнала я телят по росі,
Та й напав мене вовк у лісі,
Ой доля ти, доля моя, раздоля широкая. (двічі)

А я вовчика злякалася,
За дубочок ісховалася,
Ой доля ти, доля моя, раздоля широкая. (двічі)

А дубочок стрепенувсь, стрепенувсь,
Посипались жолуді в пелену,
Ой доля ти, доля моя, раздоля широкая. (двічі)

Як погнала я телят по росі,
Та й напав мене вовк у лісі,
Ой доля ти, доля моя, раздоля широкая. (чотири рази)

Летіла зозуля та й сіла на сосну,
Та й сіла на сосну, на гілку розкошну. (двічі)

Та й стала кувати, сироти питати:
«Скажи мені, сестро, якого ти году? (двічі)

Скажи мені, сестро, з якого ти году,
А ще розкажи ти, скільки в тебе роду?». (двічі)

«А у мене роду – один брат із роду,
Та й той приїжджає десятого году. (двічі)

Як приїхав брат мій у неділю вранці:
«Давай вип’єм, сестро, вип’ємо по чарці!» (двічі)

«Ой щось мені, брате, горілка не п’ється,
Коло мого серця як гадюка в’ється!». (двічі)

«Нехай вона в’ється – вона одірветься,
Розкажи, сестрице, як тобі живеться?». (двічі)

«А мені живеться – не дай Бог нікому!
Зросла сиротою, а тепер вдовою!». (двічі)

«Годі тобі, сестро, годі сльози лити,
Заберу тебе я між чужії люди. (двічі)

Між чужими людьми краще тобі жити,
Ніж тут, сиротині, дрібні сльози лити!». (двічі)