Digital archive of folklore

Зелений дубочок на яр похилився,
Та й молодий козаче, ой чого зажурився?

Молодий козаче, чого зажурився?
Та й чи воли пристали, ой чи з дороги збився?

Воли не пристали, з дорожки не збився,
Та й того зажурився й, ой без долі вродився.

Того зажурився, без долі вродився,
Та як піду я в поле та й шукать собі долю.

Як піду я в поле шукать собі долю,
Та й не найшов я й долі же, а й найшов синє море.

Не найшов я долі, знайшов синє море,
Та й в тім синєм морі же ой самі риболови.

Ой на горі цигани стояли, (двічі)
Стояла, думала циганочка й молода, (двічі)
Циганочка й молода. (двічі)

Один циган не п'є, не гуляє, (двічі)
Стояла, думала циганочка й молода, (двічі)
Циганочка й молода. (двічі)

На циганку скоса поглядає, (двічі)
Стояла, думала циганочка й молода, (двічі)
Циганочка й молода. (двічі)

Оддай, циган, ключі золотії, (двічі)
Стояла, думала циганочка й молода, (двічі)
Циганочка й молода. (двічі)

Та й відімкну коні воронії, (двічі)
Стояла, думала циганочка й молода, (двічі)
Циганочка й молода. (двічі)

Ой у лузі та ще й при березі черво..., червона калина. (двічі)

Спородила й молода дівчина й харо..., харошого сина. (двічі)

Ой де ж вона його спородила в зеле..., в зеленій діброві. (двічі)

Та й не дала й тому козакові не ща..., не щастя, не долі. (двічі)

Тільки дала йому, молодому, й біле личко, чорні брови. (двічі)

Було б тобі, моя рідна мати, цих брів, тих брів не давати,
Було б тобі, моя рідна мати, щастя, щастя й долю дати.

Ой у лузі та ще й при березі черво..., червона калина. (двічі)

Спородила й молода дівчина й харо..., харошого сина. (двічі)

Ой де ж вона його спородила в зеле..., в зеленій діброві. (двічі)

Та й не дала й тому козакові не ща..., не щастя, не долі. (двічі)

Тільки дала йому, молодому, й біле личко, чорні брови. (двічі)

Було б тобі, моя рідна мати, тих брів, тих брів не давати,
Було б тобі, моя рідна мати, щастя, щастя й долю дати.

Розвивайся а ти, старий дубе, завтра, завтра мороз буде. (двічі)

Я й морозу та ще й не боюся й завтра, завтра розів’юся. (двічі)

Собирайся, молодий козаче, завтра похід буде. (двічі)

Чого не прийшов, як місяць зійшов, як я тебе ждала,
Чи коня не мав, чи стежки не знав, чи мать не пускала? (двічі)

І коня я мав, і стежку я знав, і мати пускала,
Найменша сестра, бодай не зросла, сіделце сховала. (двічі)

А старша сестра сідельце найшла, братіку віддала:
"На, братік, сідло та їдь у село, й де дівчина ждала!". (двічі)

Через річеньку й невеличеньку схочу - перескочу,
Ой віддай мене, моя ж матінко, за кого я схочу. (двічі)

Як віддавала й приказувала в гостях не бувати:
"А якщо прийдеш, моя ж донечко, то вижену з хати". (двічі)

Терпіла я год, терпіла два, третій не стерпіла:
Перетворилась в сиву й зозулю, в гості ж полетіла. (двічі)

Полем летіла, землю крапала дрібними сльозами,
Лісом летіла, гілля ламала білими руками. (двічі)

Прилетіла в сад, сад зельонєнький, сіла на калину,
Сіла та й кує, ще й розказує, як жить на чужині. (двічі)

Над віконечком сидить матінка, рушник вишиває,
А найменший брат стоїть у дверях ружжо заряжає: (двічі)

"Ой дозволь мені, моя матінко, ту зозулю вбити,
Бо вона кує, жалю завдає - я не можу жити". (двічі)

"Не дозволю, сину, не дозволю я ту зозулю вбити,
Бо цій зозулі, як моїй дочці, на чужині жити". (двічі)

"Ой ти, зозуля, ой ти, сивая, перестань кувати,
А якщо дочка, дочка рідная, то іди (лети) до хати". (двічі)

Косарі косять, а вітер повіває,
Шолкова трава на косу ж налягає.

Шолкова трава й на косу налягає,
Проміж той травой галочка ж пролітає.

Проміж той травой галочка ж пролітає,
Скажи, галочка, й де ж моя милая?

Скажи, галочка, й де ж моя милая?
Твоя милая в лузі над водою.

Твоя милая, в лузі над водою,
Умивається горючею сльозою.

Умивається й горючею сльозою,
Утирається вишитою хустиною.

Утирається вишитою хустиной,
Вихваляється й невірною дружиною.

Вихваляється й невірною дружиною,
Ой, Боже, Боже, коли той вечір буде?

Ой Боже, ой Боже, коли той вечір буде,
Коли ж про мене люди наговоряться?

Ой не так люди, як нерідная мати,
Кладе сироту не вечерявши спати.

Кладе сироту й не вечеряти спати,
Не вечеряла й не буду я й снідати.

Не вечеряла й не буду я снідати,
Пусти сироту й матінку ж одвідати.

Як посію, раз посію,
Як посію, два посію конопель, конопель!
Конопель, пель-пель, (чотири рази)
Конопель, конопель!

Як унадивсь, розпонадивсь (двічі)
Журавель, журавель!
Журавель, вель-вель, (чотири рази)
Журавель, журавель!

З ким я засяду? Сам я засяду (двічі)
Журавля, журавля!
Журавля, вля-вля, (чотири рази)
Журавля, журавля!

З ким понесу до пана? Сам понесу до пана (двічі)
Журавля, журавля!
Журавля, вля-вля, (чотири рази)
Журавля, журавля!

Їж його, пане, стерво погане, (двічі)
Журавля, журавля!
Журавля, вля-вля, (чотири рази)
Журавля, журавля!

Як погнала я телят по росі,
Та й напав мене вовк у лісі,
Ой доля ти, доля моя, раздоля широкая. (двічі)

А я вовчика злякалася,
За дубочок ісховалася,
Ой доля ти, доля моя, раздоля широкая. (двічі)

А дубочок стрепенувсь, стрепенувсь,
Посипались жолуді в пелену,
Ой доля ти, доля моя, раздоля широкая. (двічі)

Як погнала я телят по росі,
Та й напав мене вовк у лісі,
Ой доля ти, доля моя, раздоля широкая. (чотири рази)

Летіла зозуля та й сіла на сосну,
Та й сіла на сосну, на гілку розкошну. (двічі)

Та й стала кувати, сироти питати:
«Скажи мені, сестро, якого ти году? (двічі)

Скажи мені, сестро, з якого ти году,
А ще розкажи ти, скільки в тебе роду?». (двічі)

«А у мене роду – один брат із роду,
Та й той приїжджає десятого году. (двічі)

Як приїхав брат мій у неділю вранці:
«Давай вип’єм, сестро, вип’ємо по чарці!» (двічі)

«Ой щось мені, брате, горілка не п’ється,
Коло мого серця як гадюка в’ється!». (двічі)

«Нехай вона в’ється – вона одірветься,
Розкажи, сестрице, як тобі живеться?». (двічі)

«А мені живеться – не дай Бог нікому!
Зросла сиротою, а тепер вдовою!». (двічі)

«Годі тобі, сестро, годі сльози лити,
Заберу тебе я між чужії люди. (двічі)

Між чужими людьми краще тобі жити,
Ніж тут, сиротині, дрібні сльози лити!». (двічі)