Ішов козак долиною

Ой, коню, мій коню, золотая грива,
Та лети ж ти, мій коню, де дівчина мила. (двічі)

А дівчина мила й у чистому полі,
Та й у чистолі полі, пшениченьку поле. (двічі)

Та пшениченьку поле, бур’ян вибирає,
Та коню вороному під ноги бросає. (двічі)

Та бросай, дівчинонько, бур’ян вибирати,
Та й іди додомоньку постіль білу слати. (двічі)

Та не стели широко, а стели й узенько,
Та не лягай далеко, присунься близенько. (двічі)

А дівчина, дуря, лягла та й заснула,
Козак посміявся, дівчина й не чула. (двічі)

Устала дівчина, як рибонька в’ється,
Козак біля неї лежить та й сміється. (двічі)

На ж тобі, дівчино, два рублі на мило,
Два рублі на мило, а десять на пиво. (двічі)

Пивом напивайся, милом намиляйся,
Шоб ненька не взнала, шоб з личка не спала. (двічі)

Через дві неділі матінка узнала,
Тепер же ти, доню, не жінка, не дівка,
Тепер же ти, доню, людська поговірка.

Ой там на горі дівка коней пасла,
Ой вона, пасучи, коней погубила.

Ой вона, пасучи, коней погубила,
Ой шукаючи, сама заблудила.

Ой шукаючи, сама заблудила,
Заблудила вона до нового двора.

До нового двора, ще й до дворянина,
"Ой здорові були, хлопці молодії!

Ой здорові були, хлопц молодії,
Чи не бачили ви коні ворониї?

Чи не бігли сюди коні ворониї?"
"Хоть і бігли вони, не скажем якії".

У містечку Богуславі сидить дівчат купка,
Межи ними Бондарівна як сива й голубка. (двічі)

Під'їжджає пан Каньовський та й шапочку зняв же,
Обійняв він Бондарівну та й поцілув же. (двічі)

Ой не годен пан Каньовський мене цілувати,
Тільки годен пан Каньовський мене роззувати. (двічі)

(Ой шепнули Бондарівні добрі люди тихо,
Тікай, тікай, Бондарівно, буде тобі лихо. (двічі)

Ой тікала Бондарівна помежи горами,
А за нею три козаки з гострими шаблями. (двічі)

Ой тікала Бондарівна з високого мосту,
Сама вона хорошая, хорошого зросту. (двічі))