Ой як сяду край віконця

Вітер віє, повіває, аж колишеться трава, ей,
Вітер віє, повіває, аж колишеться трава.

Нещаслива та дівчина, яка любе моряка, е,
Нещаслива та дівчина, яка любе моряка.

Моряк сяде, сяде та й поїде – зостаюся я й сама, ей,
Моряк сяде, сяде та й поїде – зостаюся я й сама.

Якби й сама, сама – ще б нічого, ще й малютка на руках, ей,
Якби й сама, сама – ще б нічого, ще й малютка на руках,

А малютку звать Анютка – розпрекрасноє дитя, ей,
А малютку звать Анютка – розпрекрасноє дитя.

Як возьму я ту й малютку до сестриці до родной:
«Ти, сестрице моя дорогая, воспитай моє дитя, ей,
и, сестрице моя дорогая, воспитай моє дитя!"

А я піду, піду утоплюся протів милого двора, ей,
А я піду, піду утоплюся протів милого двора!

Первий раз я, раз я потопала – не достала в морі дна, ей,
Первий раз я, раз я потопала – не достала в морі дна.

Другий раз я, раз я потопала – скаламутилась вода, ей,
Другий раз я, раз я потопала – скаламутилась вода.

Третій раз я, раз я потопала: «Прощай, милий, навсігда!
Третій раз я, раз я потопала: «Прощай, милий, навсігда!"

Ой хіба я в лузі не калина була,
Ой хіба я в лузі не червоная й булa?
Взяли мене поламали,
І в пучечки пов'язали,
Прийшло врем’я й пора,
Гей, прийшло врем’я й пора.

Ой хіба я в полі не пшениця була,
Ой хіба я в полі та й не ярая й була?
Взяли мене покосили,
І в снопики ізложили,
Прийшло врем’я й пора,
Гей, прийшло врем’я й пора.

Ой хіба я в лузі не травиця була,
Ой хіба я в лузі не зеленая й була?
Взяли мене покосили,
І в копиці ізложили,
Прийшло врем’я й пора,
Гей, прийшло врем’я й пора.

Ой хіба я в батька не дитина була,
Ой хіба я в батька не коханая й була?
Взяли мене заміж дали,
І світ міні зав’язали,
Така ж доля моя,
Гей, така доля моя.

Чи не було річечки утопиться міні,
Чи не було кращого й улюбиться міні?
Були річки – постікали,
Були кращі – кращих брали,
Така доля моя,
Гей, така доля моя.