​Усі гори зеленіють

Ой ти коваль, коваль-коваленько,
Чом не куєш рано-пораненько?

Ой чи в тебе жаліза немає,
Ой чи в тебе сталі нехватає?

Єсть у мене жалізо й станина,
Єсть у мене дочка Катерина.

Єсть у мене дочка Катерина,
Которая слави наробила.

Шо звечора дитину родила,
Опівночі в криницю носила.

Опівночі в криницю носила,
А досвіту з вітром говорила.

Ой ви вітри, холодни й буйниї,
Да занесіть всі стежки-доріжки.

Да занесіть всі стежки-дороги,
Шоб не знали сусіди-вороги.

Шоб не знали, куди я ходила,
Шоб не знали, кого я носила.

Тече річенька невеличенька, схочу – перескочу,
Отдайте мене, моя матінко, за кого я хочу.

Як отдавала, приказувала сім год не бувати,
А як прийдеш ти, моя донечко, я вижену з хати.

Терпіла годок, терпіла другой, третій не стерпіла,
Перекинулась в сизу зозулю, взяла полетіла.

Лісом летіла, гілля ламала своїми крилами,
Полем летіла, поле кропила дрібними сльозами.

Прилетіла в сад, сад зелененький сіла на калині,
Дай стала ковать, жалю задавать, як жить на чужбині.

Сидить матінка край віконечка, рушник вишиває,
А найменший брат стоїть у вікна, ружжо заряжає.

Дозвольте мені, моя матінко, цю зозулю вбити,
Бо вона кує, жалю задає, я й не можу жити.

Не дозволю я, ти мій синочок, цю зозулю вбити,
Цій зозулинці, як моїй доцці, тяжко в світі жити.

На край села жила вдова,
Девʼять синів та й вона імєла. (двічі)

Девʼять синів та й вона імєла,
Дісятую та й дочку Галю. (двічі)

Сини зросли та в розбій пішли,
Дочку Галю та й заміж віддали. (двічі)

Дочку Галю та й заміж дали,
За купчика, за крамарчика. (двічі)

Як поїхали та й крамарювати,
В чистім полі стали ночувати. (двічі)

Щось у лісі вой да зашумєло,
В чистім полі та й загуркотіло. (двічі)

Крамарь каже, що то грім гримить,
Галя каже: «То розбій біжить!»

Як наїхали та розбійники,
Воно того крамаря убили. (двічі)

Вони того крамаря убили,
Сестру Галю та й з собой узяли. (двічі)

Розбійники стали спочивати,
Найменьший брат став Галю питати. (двічі)

Розпитавши, зразу закричали,
«Вставай, браття, що ми наробили! (двічі)

Вставай, браття, що ми наробили!
Сестру Галю та й осиротили!» (двічі)