​Шумлять верби в кінці греблі

Шумлять верби в кінці греблі, що я й насадила,
Нема мого миленького, що я й полюбила. (двічі)

Нема його, та й не буде – поїхав за Десну,
Сказав: «Рости, дівчинонько, на другую весну». (двічі)

Росла, росла дівчинонька, та й на порі стала,
Ждала, ждала козаченька, та й плакати стала. (двічі)

Плачте, очі, плачте, карі – така ваша доля,
Полюбила козаченька при місяцю стоя. (двічі)

Не я ж його полюбила – полюбила мати,
Заставила мене мати рушники давати. (двічі)

Один дала, другий дала, на третьому стала,
А четвертим, білесеньким рученьки зв’язала. (двічі)

(В кін)ці греблі шумлять верби, що я й насадила,
Нема мого миленького, що я й полюбила. (двічі)

Ой немає козаченька – поїхав за Десну,
«Рости, рости, дівчинонька, на другую весну». (двічі)

Росла, росла дівчинонька та й на порі стала,
Ждала, ждала козаченька та й плакати стала. (двічі)

Плачте, очі, плачте, карі – така ваша доля,
Полюбила козаченька при місяці стоя. (двічі)

«Не я ж його полюбила – полюбила мати,
Вона ж мені приказала рушнички давати. (двічі)

Один дала, другий дала, на третьому стала,
А четвертий, шовком шитий, рученьки зв’язала». (двічі)

В кінці греблі шумлять верби, що я й насадила,
Нема того миленького, що я полюбила. (двічі)

Нема його та й не буде – поїхав за Десну,
Сказав: «Рости, дівчинонька, на другую весну». (двічі)

Росла, росла дівчинонька та й на порі стала,
Ждала, ждала козаченька, та й плакати стала. (двічі)

Плачте, очі, плачте, карі, – така ваша доля,
Полюбила козаченька при місяці стоя. (двічі)

Шумлять верби в кінці греблі, шо я й насадила.
Нема мого миленького, шо я й полюбила. (двічі)

Не я його полюбила, полюбила мати,
Тільки ж мені і звеліла рушники давати. (двічі)

Один дала, другий дала, на третьому стала,
А четвертим, білесеньким, руки обв'язала.

Плачте, очі, плачте, карі, така ваша доля,
Полюбила мільоночка, при місяцю стоя (двічі)

Не я його полюбила, полюбила мати,
Вона мені поручила рушнички давати (двічі)

Один дала, другий дала, а на третьом стала,
А четвертим білесеньким ручки пов'язала (двічі)

В кінці греблі шумлять верби, що я й насадила.
Нема того козаченька, що я й полюбила. (двічі)

Нема його та й не буде – поїхав за Десну.
Сказав: «Рости, дівчинонько, на другую весну». (двічі)

Росла, росла дівчинонька та й на полі стала.
Ждала, ждала козаченька та й плакати стала. (двічі)

В кінці греблі шумлять верби, що я й насадила.
Нема того козаченька, що я полюбила. (двічі)

Ой немає козаченька, поїхав за Десну.
– Рости, рости, дівчинонько, на другую весну. (двічі)

Росла, росла дівчинонька та й на порі стала.
Ждала, ждала козаченька та й плакати стала. (двічі)

– Ой не плачте, карі очі – така ваша доля:
Полюбила козаченька, при місяці стоя. (двічі)

Зелененькі огірочки, жовтенькі цвіточки.
Нема мого миленького – плачуть карі очки. (двічі)

Калина-малина, чом не розцвітаєш?
Молода дівчіна, ой, чом стоїш, думаєш? (двічі)

"Я стою, думаю, ще й думати буду,
Любила козака, ой, повік не забуду". (двічі)

А в неділю вранці, ще й сонце не сходе,
А вже мій миленький, ой, по казармі ходе.(двічі)

По казармі ходе, в руках саблю носе,
В руках саблю носе, ой, командіра просе. (двічі)

"Командіре, брате, отпусти додому,
Покинув дівчину, ой, сам не знаю кому". (двічі)

"Отпущу додому, тільки не самого,
Дам я тобі друга, ой, коня вороного". (двічі)

Милий з війська їде, ворота минає,
А дівчина стоїть, ой, сльозоньки втирає,
А дівчина стоїть, ой, сльози витирає,

"Куда, милий, їдеш, ворота минаєш,
Я ж твоя кохана, ой, хіба ж ти не знаєш? (двічі)

Якби ти, кохана, то ти б мене ждала,
Як за гору скрився, ти сина придбала,
Як за гору скрився, ой, ти сина придбала.

Не сама ж я дбала, дбали ми з тобою,
Дбали ми з тобою, ой, в лузі під вербою. (двічі)

Під вишнею-черешнею, я з милим стояла,
Із тих пір я сумна стала, як з милим розсталась.
Гей! Із тих пір я сумна стала, як з милим розсталась.

Сіда милий на машину, іде в Москівщину,
А дівчіні й отвічає: «Я ж тебе покину!»
Гей! А дівчіні й отвічає: «Я ж тебе покину!»

"Ой як будеш покидати, подари колєчко,
Як згадаю чорнявого, заболить сердечко".
Гей! "Як згадаю чорнявого, заболить сердечко".

Тече річка невеличка понад слободою,
Взяла дівка нові відра, пішла за водою.
Гей! Взяла дівка нові відра, пішла за водою.

Ой чі брала, чі не брала, стала, постояла,
За чорнявим зажурилась, та й у воду впала.
Гей! За чорнявим зажурилась, та й у воду впала.

Біжить батько, біжить мати, та й кричать: «Рятуйте!»,
А дівчіна отвічає: «За мной не жалкуйте!»
Гей! А дівчіна отвічає: «За мной не жалкуйте!

Було б тоді жалкувати, як була маленька,
А тепер же пожаліє сирая земелька!"
Гей! "А тепер же пожаліє сирая земелька!"

В кінці греблі шумлять верби, що я й насадила,
Нема мого миленького, що я полюбила. (двічі)

Нема його та й не буде, поїхав за Десну,
Сказав: “Рости, дівчинонько, на другую весну”. (двічі)

Росла, росла дівчинонька, та й на порі стала,
Ждала, ждала козаченька, та й плакати стала. (двічі)

Плачте, очі, плачте, карі, така ваша доля,
Полюбила козаченька при місяці стоя. (двічі)

Не я його полюбила, полюбила мати,
Вона мені повеліла рушнички давати. (двічі)

Один дала, другий дала, на третьому стала,
А четвертим, шовком шитим, рученьки зв’язала. (двічі)

І зв’язала рученята шовковим платочком,
І уквітчала голівоньку восковим віночком. (двічі)

Тепер мені не ходити, куди я ходила,
Тепер мені не любити, кого я любила. (двічі)

Тепер мені туди ходить, куди люди скажуть,
Тепер мені того любить, з ким рученьки зв’яжуть. (двічі)