​В кінці греблі шумлять верби

Шумлять верби в кінці греблі, що я й насадила,
Нема мого миленького, що я й полюбила. (двічі)

Нема його, та й не буде – поїхав за Десну,
Сказав: «Рости, дівчинонько, на другую весну». (двічі)

Росла, росла дівчинонька, та й на порі стала,
Ждала, ждала козаченька, та й плакати стала. (двічі)

Плачте, очі, плачте, карі – така ваша доля,
Полюбила козаченька при місяцю стоя. (двічі)

Не я ж його полюбила – полюбила мати,
Заставила мене мати рушники давати. (двічі)

Один дала, другий дала, на третьому стала,
А четвертим, білесеньким рученьки зв’язала. (двічі)

(В кін)ці греблі шумлять верби, що я й насадила,
Нема мого миленького, що я й полюбила. (двічі)

Ой немає козаченька – поїхав за Десну,
«Рости, рости, дівчинонька, на другую весну». (двічі)

Росла, росла дівчинонька та й на порі стала,
Ждала, ждала козаченька та й плакати стала. (двічі)

Плачте, очі, плачте, карі – така ваша доля,
Полюбила козаченька при місяці стоя. (двічі)

«Не я ж його полюбила – полюбила мати,
Вона ж мені приказала рушнички давати. (двічі)

Один дала, другий дала, на третьому стала,
А четвертий, шовком шитий, рученьки зв’язала». (двічі)

В кінці греблі шумлять верби, що я й насадила,
Нема того миленького, що я полюбила. (двічі)

Нема його та й не буде – поїхав за Десну,
Сказав: «Рости, дівчинонька, на другую весну». (двічі)

Росла, росла дівчинонька та й на порі стала,
Ждала, ждала козаченька, та й плакати стала. (двічі)

Плачте, очі, плачте, карі, – така ваша доля,
Полюбила козаченька при місяці стоя. (двічі)

Шумлять верби в кінці греблі, що я й насадила,
Нема мого миленького, що я й полюбила. (двічі)

Нема його та й не буде, поїхав в Одесу,
Сказав: «Рости, дівчінонько, на другую весну». (двічі)

Росла, росла дівчінонька, та й на порі стала,
Ждала, ждала козаченька, та й плакати стала. (двічі)

Плачте очі, плачте карі, така ваша доля,
Полюбила козаченька при місяці стоя. (двічі)

Не я його полюбила, полюбила мати,
Вона ж мені ізвеліла рушнички давати. (двічі)

Один дала, другий дала, на третьому стала,
А четвертим соко...рученьки зв’язала.

Шумлять верби в кінці греблі, шо я й насадила.
Нема мого миленького, шо я й полюбила. (двічі)

Не я його полюбила, полюбила мати,
Тільки ж мені і звеліла рушники давати. (двічі)

Один дала, другий дала, на третьому стала,
А четвертим, білесеньким, руки обв'язала.

Плачте, очі, плачте, карі, така ваша доля,
Полюбила мільоночка, при місяцю стоя (двічі)

Не я його полюбила, полюбила мати,
Вона мені поручила рушнички давати (двічі)

Один дала, другий дала, а на третьом стала,
А четвертим білесеньким ручки пов'язала (двічі)

В кінці греблі шумлять верби, що я й насадила.
Нема того козаченька, що я полюбила. (двічі)

Ой немає козаченька, поїхав за Десну.
– Рости, рости, дівчинонько, на другую весну. (двічі)

Росла, росла дівчинонька та й на порі стала.
Ждала, ждала козаченька та й плакати стала. (двічі)

– Ой не плачте, карі очі – така ваша доля:
Полюбила козаченька, при місяці стоя. (двічі)

Зелененькі огірочки, жовтенькі цвіточки.
Нема мого миленького – плачуть карі очки. (двічі)

За селом, де колишуться верби,
Вітерець в верболозах заснув,
Там заграла плакуча гітара,
Там дівчина стрічала весну. (двічі)

ー Ти поїдеш далеко, далеко,
Так далеко од мого села,
І ніколи мене не згадаєш,
Що у тебе кохана була. (двічі)

ー Ти не плач, не журися, дівчино,
Ти не плач, не журись, не ридай,
Через рік, як цвістиме калина,
В тихий вечір на мене чекай. (двічі)

Ось пройшов рік тяжкого чекання,
І прийшла довгождання пора,
Дівчинонька прийшла до калини,
А милого її там нема. (двічі)

Ой нема, ой нема і не буде,
Бо така то дівоча судьба,
Будеш знати, як хлопця кохати,
І як вірити в його слова. (двічі)

За селом, де колишуться верби,
Вітерець в верболозах заснув,
Там не грала плакуча гітара,
Там дівчина не встріла весну. (двічі)

Ой у полі озеречко, там плавало відеречко,
Соснові клепки, дубове денце, не цурайся, моє серце. (двічі)

А вже в тому відеречку треті сутки, як з водою,
Вийди дівчино, вийди кохана, поговоримо з тобою. (двічі)

“Ой рада б я виходити, з тобой, милий, говорити.
Лежить нелюб на правій руці, так боюся розбудити”.(двічі)

“Ой, дівчино моя люба, одвернися од нелюба,
Буду стріляти, буду влучати, як у зеленого дуба”. (двічі)

“А як вдариш та й не влучиш, тільки жизнь нашу розлучиш.
Хоч удариш, так не влучиш, тільки жизнь нашу розлучиш. (двічі)

Ой, козаче молоденький, в тебе коник вороненький,
Сідлай коня, їжжай з двору, ти не мій, а я не твоя”.(двічі)

Козак коника сідлає, до коника промовляє:
“Риссю, мій коню, риссю, вороний, аж до тихого Дунаю”. (двічі)

Біля тихого Дунаю стану я та й подумаю:
“Чи мені вбиться, чи мені втопиться, чи назад воротиться? (двічі)

Хоч уб’юся, хоч втоплюся, а назад не воротюся”. (двічі)

Да повій, вітер, да буйнесенький
З глибокого яру же,
Прибудь, милой, ой да чорнобривой
З далекого кра(ю).

Да ой рад би я да повівати -
Яр дуже й глибокий,
Ой рад би я до тебе прибути -
Край дуже дальок(ий).

Да глибокі(високі) да явірочки,
Й а ще вищі кручі же,
Ой як мені же ой да й надоєло
Миленького жду(чі).

Да ждала год я, да ждала другий,
Да й не могла дождаться же,
Ой найняла ой да чорний ворон
Листа пересла(ться).

Да летить ворон, да летить чорний,
Та й летючи кряче же,
Передай же ой да тій дівчині,
Хай вона й не пла(че).

Да нехай вона да й не плаче,
А я тут не журюся,
Нехай вона ой да іде заміж,
А я й оженю(ся).

Да ой щоб тебе да й женихала
Лихая й година же,
Як зв'язала ой да білі ручки
Малая дити(на).

Да ізв'язала да білі ручки -
Ніхто й не розв'яже,
Ніхто ж мені ой да молоденькій
Правдоньки не ска(же).